Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко

Скачать книгу

моя Оксана.

      Годиночку, батьки мої!

      Я її достану!»

      «Добре, добре!.. Залізняче,

      Гукни, щоб палили.

      Преподобиться з ляхами…

      А ти, сизокрилий,

      Найдеш іншу».

      Оглянувся —

      Галайди немає.

      Ревуть гори – і будинок

      З ляхами гуляє

      Коло хмари. Що осталось,

      Пеклом запалало…

      «Де Галайда?» – Максим кличе.

      І сліду не стало…

      Поки хлоп’ята танцювали,

      Ярема з Лейбою прокрались

      Аж у будинок, в самий льох;

      Оксану вихопив чуть живу

      Ярема з льоху та й полинув

      У Лебедин…

      Лебедин

      «Я сирота з Вільшаної,

      Сирота, бабусю.

      Батька ляхи замучили.

      А мене… боюся.

      Боюсь згадать, моя сиза…

      Узяли з собою.

      Не розпитуй, бабусенько,

      Що було зо мною.

      Я молилась, я плакала,

      Серце розривалось,

      Сльози сохли, душа мерла..

      Ох, якби я знала,

      Що побачу його ще раз,

      Що побачу знову, —

      Вдвоє, втроє б витерпіла

      За єдине слово!

      Вибачай, моя голубко!

      Може, я грішила,

      Може, Бог за те й карає,

      Що я полюбила, —

      Полюбила стан високий

      І карії очі, —

      Полюбила, як уміла,

      Як серденько хоче.

      Не за себе, не за батька

      Молилась в неволі, —

      Ні, бабусю, а за його,

      За милого, долю.

      Карай, Боже! Твою правду

      Я витерпіть мушу.

      Страшно сказать: я думала

      Занапастить душу.

      Якби не він, може б… може,

      І занапастила.

      Тяжко було! Я думала:

      „О Боже мій милий!

      Він сирота, – хто без мене

      Його привітає?

      Хто про долю, про недолю,

      Як я, розпитає?

      Хто обійме, як я, його?

      Хто душу покаже?

      Хто сироті убогому

      Добре слово скаже?“

      Я так думала, бабусю,

      І серце сміялось:

      „Я сирота: без матері,

      Без батька осталась,

      І він один на всім світі,

      Один мене любить;

      А почує, що я вбилась,

      То й себе погубить“.

      Так я думала, молилась,

      Ждала, виглядала:

      „Нема його, не прибуде, —

      Одна я осталась…“»

      Та й заплакала. Черниця,

      Стоя коло неї,

      Зажурилась.

      «Бабусенько!

      Скажи мені, де я?»

      «В Лебедині, моя пташко,

      Не вставай: ти хвора».

      «В Лебедині! Чи давно я?»

      «Ба ні, позавчора».

      «Позавчора?.. Стривай, стривай…

      Пожар над водою…

      Жид, будинок, Майданівка…

      Зовуть Галайдою…»

      «Галайдою Яремою

      Себе називає

      Той, що привіз…»

      «Де він, де він?

      Тепер же не знаю!..»

      «Через тиждень обіцявся

      Прийти за тобою».

      «Через тиждень! через тиждень!

      Раю

Скачать книгу