Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко

Скачать книгу

жид; конфедерати

      Кричать до титаря: «Хоч жить?

      Скажи, де гроші?»

      Той мовчить.

      Налигачем скрутили руки,

      Об землю вдарили – нема,

      Нема ні слова.

      «Мало муки!

      Давайте приску! Де смола?

      Кропи його! Отак! Холоне?

      Мерщій же приском посипай!

      Що? скажеш, шельмо?.. І не стогне!

      Завзята бестія! Стривай!»

      Насипали в халяви жару…

      «У тім’я цвяшок закатай!»

      Не витерпів святої кари,

      Упав, сердега. Пропадай,

      Душа, без сповіді святої!

      «Оксано, дочко!» – та й умер.

      Ляхи задумалися, стоя,

      Хоч і запеклі.

      «Що ж тепер?

      Панове, ради! Поміркуєм,

      Тепер з ним нічого робить,

      Запалим церкву!»

      «Ґвалт! рятуйте!

      Хто в Бога вірує!» – кричить

      Надворі голос що є сили.

      Ляхи зомліли. «Хто такий?»

      Оксана в двері: «Вбили! вбили!»

      Та й пада крижем. А старший

      Махнув рукою на громаду.

      Понура шляхта, мов хорти,

      За двері вийшла. Сам позаду

      Бере зомлілую…

      Де ж ти,

      Яремо, де ти? подивися!

      А він, мандруючи, співа,

      Як Наливайко з ляхом бився.

      Ляхи пропали, нежива

      Пропала з ними і Оксана.

      Собаки де-де по Вільшаній

      Загавкають та й замовчать.

      Біліє місяць; люде сплять,

      І титар спить… Не рано встане:

      Навіки, праведний, заснув.

      Горіло світло, погасало,

      Погасло… Мертвий мов здригнув.

      І сумно-сумно в хаті стало.

      Свято в Чигирині

      Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали,

      Встали, подивились на той Чигирин,

      Що ви будували, де ви панували!

      Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

      Козацької слави убогих руїн.

      Базари, де ві[й]сько, як море червоне,

      Перед бунчуками, бувало, горить,

      А ясновельможний, на воронім кóні,

      Блисне булавою – море закипить…

      Закипить – і розлилося

      Степами, ярами;

      Лихо мліє перед ними…

      А за козаками…

      Та що й казать? Минулося;

      А те, що минуло,

      Не згадуйте, пани-брати,

      Бо щоб не почули.

      Та й що з того, що згадаєш?

      Згадаєш – заплачеш.

      Ну хоч глянем на Чигирин,

      Колись-то козачий.

      Із-за лісу, з-за туману,

      Місяць випливає,

      Червоніє, круглолиций,

      Горить, а не сяє,

      Неначе зна, що не треба

      Людям його світу,

      Що пожари Україну

      Нагріють, освітять.

      І смерклося, а в Чигрині,

      Як у домовині.

      Сумно-сумно. (Отак було

      По всій Україні

      Против ночі Маковія,

      Як ножі святили.)

      Людей не чуть; через базар

      Кажан костокрилий

      Перелетить; на вигоні

      Сова завиває.

      А де ж люде?.. Над Тясмином,

      У темному гаю,

      Зібралися;

Скачать книгу