Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко

Скачать книгу

вже не поможе!

      «За що ж вони розлучили

      Мене із тобою?»

      Зареготавсь, розігнався —

      Та в дуб головою!

      Ідуть дівчата в поле жати

      Та, знай, співають ідучи,

      Як провожала сина мати,

      Як бивсь татарин уночі.

      Ідуть – під дубом зелененьким

      Кінь замордований стоїть,

      А біля його молоденький

      Козак та дівчина лежить.

      Цікаві (нігде правди діти)

      Підкралися, щоб ізлякать;

      Коли подивляться, що вбитий, —

      З переполоху ну втікать!

      Збиралися подруженьки,

      Слізоньки втирають;

      Збиралися товариші

      Та ями копають;

      Прийшли попи з корогвами,

      Задзвонили дзвони.

      Поховали громадою,

      Як слід, по закону.

      Насипали край дороги

      Дві могили в житі.

      Нема кому запитати,

      За що їх убито?

      Посадили над козаком

      Явір та ялину,

      А в головах у дівчини

      Червону калину.

      Прилітає зозуленька

      Над ними кувати;

      Прилітає соловейко

      Щоніч щебетати;

      Виспівує та щебече,

      Поки місяць зійде,

      Поки тії русалоньки

      З Дніпра грітись вийдуть.

[1837, С.-Петербург]

      1838

      Думка («Тече вода в синє море…»)

      Тече вода в синє море,

      Та не витікає,

      Шука козак свою долю,

      А долі немає.

      Пішов козак світ за очі;

      Грає синє море,

      Грає серце козацькеє,

      А думка говорить:

      «Куди ти йдеш, не спитавшись?

      На кого покинув

      Батька, неньку старенькую,

      Молоду дівчину?

      На чужині не ті люде —

      Тяжко з ними жити!

      Ні з ким буде поплакати,

      Ні поговорити».

      Сидить козак на тім боці, —

      Грає синє море.

      Думав, доля зустрінеться —

      Спіткалося горе.

      А журавлі летять собі

      Додому ключами.

      Плаче козак – шляхи биті

      Заросли тернами.

[1838, С.-Петербург]

      Думка («Вітре буйний, вітре буйний…»)

      Вітре буйний, вітре буйний!

      Ти з морем говориш.

      Збуди його, заграй ти з ним,

      Спитай синє море.

      Воно знає, де мій милий,

      Бо його носило,

      Воно скаже, синє море,

      Де його поділо.

      Коли милого втопило —

      Розбий синє море;

      Піду шукать миленького,

      Втоплю своє горе,

      Втоплю свою недоленьку,

      Русалкою стану,

      Пошукаю в чорних [хвилях],

      На дно моря кану.

      Найду його, пригорнуся,

      На серці зомлію.

      Тогді, хвиле, неси з милим,

      Куди вітер віє!

      Коли ж милий на тім боці, —

      Буйнесенький, знаєш,

      Де він ходить, що він робить,

      Ти з ним розмовляєш.

      Коли плаче – то й я плачу,

      Коли ні – співаю;

      Коли

Скачать книгу