Горить свiча - Володимир Малик

Скачать книгу

тихо промовив Добриня, кривлячись від болю.

      Дмитро обережно виглянув крізь вузький отвір бійниці і вигукнув:

      – Ні, Менгу вже не скористається новою нагодою послати в наших безпечних киян ще одну сотню стріл, він тікає! Він облишив намір обложити місто! Ми врятовані! Боже, невже це правда?

      На його слова всі кинулись до заборола і, перевісившись через нього, глянули на широкий передбрамний майдан, де темніли тіла побитих полонеників, і на засніжений посад обабіч Васильківського шляху. І полегшене зітхання вирвалося з багатьох грудей.

      Так, Менгу справді відступився від думки взяти Київ. Від Золотих воріт він протореною дорогою спускався вниз, поспішаючи навздогін за своїм військом, що, мов обжертий полоз, поволі виповзало з Хрещатого яру на гору, до Печерського монастиря, і десь там зникало в імлистій безвісті далини.

      Розділ II

      Калиновий кут

      1

      Скрипнули двері – і Добриня розплющив очі. До покою зайшов воєвода Дмитро у супроводі невисокого, плечистого чоловіка з широкою смолистою бородою. У незнайомця все було темне: і борода, і чуб, і очі, і одяг. Тільки зуби блиснули сніговою білизною, коли він розкрив рота, щоб привітатись.

      Воєвода підійшов до ліжка.

      – Ну, як ся маєш, хлопче? Болить?

      – Болить.

      – Я привів тобі лікаря. Це гречин Василакій, він подивиться твою рану і зробить, що треба. Ти вже потерпи, голубе, трохи! Микола щойно теж терпів.

      – Потерплю, – тихо відповів Добриня і підвів голову. – А як там Менгу? Не повернувся?

      – Слава Богу, щез, клятий! З Дарниці пішов прямо на Бориспіль… Не по зубах йому наш Київ! Може, обмине нас це лихо?

      Краєм ока спостерігаючи, як гречин виймає із дерев’яної скриньки різне лікарське причандалля, Добриня заперечив.

      – Ні, не обмине! Ти, воєводо, не знаєш тих людей. Вони хижі і заздрісні… Вони вже побачили Київ, дізналися про його багатства і не заспокояться доти, доки не візьмуть його на щит, не пограбують та не сплюндрують дотла!

      – Отже, ти вважаєш, що Менгу лише розвідував підступи до Києва?

      – Тільки так… Правда, він покладав деякі надії на своїх послів, які повинні були умовити киян піддатися йому по добрій волі, та коли це не вийшло, обмежився тим, що пошарпав околиці міста, роздивився все, що міг, і повернувся назад, до Батия…

      – Невже сюди прийде сам Батий? Коли ж?

      – От сього не знаю. Може, скоро, а може, влітку чи восени… Це вже як йому заманеться.

      Воєвода замислився. На його крутому лобі туго зійшлися до перенісся густі брови, утворюючи глибоку прямовисну зморшку.

      – А може, й не прийде? Все ж може трапитися – до весни правець його схопить або якась інша болячка задушить. От і не прийде!

      Добриня ворухнувся, бажаючи заперечити, але тут же скривився від болю.

      – Ну, сподіватися на таку випадковість не слід. Батий ще не такий старий і не хворий. А якщо й задушить його яка-небудь болячка, то на його місце стане Менгу або хтось інший з Чінгісханових нащадків. Може, ще безпощадніший!

      Підійшов

Скачать книгу