Скачать книгу

її, як і всіх, чекає? Життя? В це вона не вірить. Неволя? Її вона боїться дужче за смерть. Отже, залишається смерть. Та як померти, якщо ворог не вб’є, а захоче взяти в полон? Накласти на себе руки? На це не кожен зважиться…

      Ну, що їй відповісти?

      – Янко, чому ти думаєш, що маєш вчинити так, як вчинила княгиня Євпраксія? Може, до цього взагалі не дійде! Я вірю, що Менгу не візьме Києва, бо не ті в нього сили, щоб узяти.

      – А якщо візьме?

      – Тоді я буду поблизу тебе.

      – І зробиш те, про що я прошу?..

      – Не знаю. Я захищатиму тебе.

      – Ну, і за це дякую… А про нашу розмову – нікому ні слова!

      Вона швидко вислизнула з кімнати і тихо причинила за собою двері.

      9

      Наступного дня, перед вечором, раптом забили на сполох дзвони усіх київських церков. Крізь їхнє холодно-басовите гучання проривалися далекі тривожні голоси:

      – Мунгали! Мунгали!

      – До зброї, кияни! На заборола!

      Янка накинула на плечі покритий зеленим єдвабом кожушок, натягла на голову хутряну шапочку з червоною оксамитовою оторочкою, схопила лука та тул зі стрілами і стрімголов кинулася до воріт.

      – Куди-и?.. – вибігла на ґанок бояриня Анастасія.

      Та дівчина навіть не оглянулась – хряпнула хвірткою і на вулиці пірнула в гамірливий натовп, що враз завертів, закрутив і поніс до Золотих воріт.

      На вал вели старі скрипучі сходи. Янка поспішила нагору, на надбрамну вежу, де, як вона знала, мав бути батько.

      Тут її помітив Добриня.

      – Янко! Ти? Сиділа б краще вдома, бояришне! Ще не настав той час, коли й жінкам треба бути на валу!

      – Хто зна – той чи не той, – огризнулась дівчина. – Та й ти мені не вказ!

      Добриня знизав плечима. Зарозуміле дівчисько! І на вмову не здається! Що ж – хай іде. У неї батько, брати – нехай і говорять з нею! А твоє, смерде, яке діло?

      Однак і він пішов услід за нею, ближче до гурту бояр, що з воєводою Дмитром вдивлялися в далечінь, на Білгородський шлях, по якому наближалися до Києва загони мунгалів та валки бранців.

      Уздрівши дочку, Дмитро насупився.

      – Янко! Ти чого тут? Та ще й з луком! Тебе тут тільки й не вистачало! Ану, киш мені додому!

      Янка притупнула чобітком.

      – Не піду! Хоч убий – не піду! Усім можна, а мені зась? З чого б то?

      Бояри засміялися.

      – А в тебе, Дмитре, дівка з перцем!

      – За словом у кишеню не лізе!

      – Ще й лука притягла з собою! Чи то ж натягне?

      – І гарна достобіса!

      Янка почервоніла, оченята її гнівно блиснули.

      – Гарна, та не про вас! Пащекуєте тут, як перекупки на Бабиному торжку[43]! А ще боярами називаєтесь!

      Бояри зареготали ще дужче.

      – Оце дівчина! І стриже, і бриє!

      Тут подав голос Домажир, один з найбагатших київських бояр.

      – Годі вам! Справді розпащекувалися! – гримнув він. –

Скачать книгу


<p>43</p>

Бабин торжок – торговий майдан на Горі, у Верхньому Києві, пізніше – центральний майдан перед Десятинною церквою.