LITMIR.BIZ

      – Ми пробули там виснажливо довго. Інколи дехто тікав на південь, але їх завжди ловили і повертали назад. Нарешті ті з нас, хто відплив свого часу з бухти Едо, роззброїли вночі вартових і подалися на північ. Земля там буда неозора, з долинами, просяклими водою, та безкраїми лісами. Потім настали холоди, випало багато снігу, і ніхто не знав, що робити. Багато місяців брели ми крізь безкраї ліси. Я погано пам'ятаю той час, бо було дуже важко, їжі було обмаль, і багато хто, лігши спати, засинав назавжди. Коли ж ми, нарешті, дісталися холодного моря, нас залишилося тільки троє. Один із нас був капітаном і добре знався на розташуванні великих земель. Він знав також, що десь має бути місце, де можна по льоду перейти з однієї великої землі на іншу. І він повів нас туди. Скільки ми йшли – не знаю, але дуже довго. Йшли, поки нас не залишилося двоє. Коли ми дійшли до того місця, то застали п'ятьох незнайомців, які там мешкали. У них були собаки, шкури, а у нас не було нічого. Ми билися з ними в снігу, поки вони всі не загинули. Капітан загинув теж, а собаки та шкури дісталися мені. Тож я пішов по кризі, але вона була не суцільною, і одного разу я потрапив на крижину і дрейфував, аж поки сильний вітер із заходу не прибив мене до берега. Потім були затока Головіна, Пастилік і священик. А потім – на південь, до теплих країв, де я раніше ніколи не бував.

      Море вже не було таким багатим на поживу, як раніше, і полювання на тюленів стало справою малоприбутковою й небезпечною. Мисливські флотилії порозпорошувалися, і ніхто з капітанів більше не чув про тих, кого я шукав. Тому я покинув океан, який

Скачать книгу