Північна Одіссея (збірник) - Джек Лондон

Скачать книгу

роки. Тоді я не дуже любив її. Просто вона була гарненька, і я подумав: а чом би й не розважитися трохи? Але ж ти знаєш, потім я тільки й думав, що про неї. Вона була доброю дружиною, – завжди поруч. І в нашому ремеслі, сам знаєш, їй нема рівних. Пам'ятаєш, як вона перепливла бистрину Лосиний Ріг, аби зняти нас із тобою зі скель, та ще й під пострілами, – кулі так і періщили по воді… А той голод у Нуклукайто? А як вона бігла по льоду, щоб принести нам звістку? Так, вона була доброю дружиною, – кращою, ніж та, інша… Ти не знав, що я був одружений? Я ж не казав тобі? Так, спробував було одружитися – там, у Штатах. Ось чому я тут. А ми ж разом росли… Поїхав, аби дати їй привід до розлучення. Тепер вона його матиме.

      Але з Рут усе було по-іншому. Я думав, скінчимо тут усі справи і наступного року поїдемо звідси – я і вона… а тепер уже пізно. Ти її не відправляй до її племені, Кіде. Це буде з біса тяжко для жінки – повернутись туди. Тільки подумай – чотири роки їсти з нами шинку, боби, борошно й сушені фрукти, а потім – знов рибу та оленяче м'ясо! Не можна їй повертатися – вона вже звикла жити по-нашому, спізнала кращого життя. Подбай про неї, Кіде. А може, ти… та ні, ти завжди остерігався жінок… ти ж мені так і не сказав, чого приїхав сюди. Будь добрим до неї, скоріше відправ її у Штати. Та якщо захоче, нехай повернеться… може, колись вона скучить за рідним домом.

      А малий… він іще тісніше пов'язав нас, Кіде. Я так хочу думати, що це буде хлопчик. Тільки подумай! Плоть від плоті моєї, Кіде. Йому не можна тут лишатись. А якщо дівчинка… та ні, цього не може бути. Продай мої шкури; за них дадуть тисяч п'ять, і ще стільки ж на моєму рахунку в Компанії. Владнай мої справи разом зі своїми. Думаю, наша заявка себе виправдає. Допоможи йому отримати гарну освіту… і ще, Кіде, – це найголовніше, – не дозволяй йому вертатися сюди. Ця країна не для білих людей.

      Мені гаплик, друже. У кращому разі – три дні, може, чотири. Ви мусите йти далі. Мусите! Пам'ятай, це моя дружина, мій син… Господи! Якби ж то був хлопчик! Вам не можна лишатися зі мною. Це моя остання воля – йдіть!

      – Дай мені три дні, – благально мовив Мейлмют Кід. – Може, тобі стане краще; хтозна, що воно буде.

      – Ні.

      – Тільки три дні.

      – Ідіть!

      – Два дні.

      – Це моя дружина і мій син, Кіде. Не проси мене.

      – Один день.

      – Ні, ні! Я наказую…

      – Тільки один день. Із їжею ми щось придумаємо; може, я підстрелю лося.

      – Ні!.. Ну, гаразд. Один день – і ні хвилини більше. І ще, Кіде… не залишай мене вмирати самого. Один постріл, – просто натиснути на курок. Зрозумів? Подумай про це… Подумай! Плоть від плоті моєї, а я ніколи його не побачу…

      Скажи Рут, нехай прийде. Я хочу попрощатися з нею, сказати, щоб вона дбала про сина і не чекала, поки я помру. А то вона ще відмовиться йти з тобою. Прощавай, друже… прощавай. Кіде! Слухай… треба копати вище, на схилі. Я там щоразу добував центів на сорок… І ще, Кіде…

      Той схилився нижче, аби розібрати останні слова – сповідь помираючого, що позбувся

Скачать книгу