Загадки природи. Дитяча енциклопедія - Отсутствует

Скачать книгу

валун почав виглядати на поверхню, а незабаром і взагалі «виборсався» з ями, знову поставши на старому місці.

      Через 150 років церковна влада Переяславля вирішила закласти валун у фундамент нової дзвіниці. Узимку «мерянського бога» скинули з гори, повантажили на сани і повезли через Плещеєве озеро. Лід не витримав такої ваги, проломився, і дивний камінь затонув на глибині п’яти метрів. Однак він і на дні озера не знайшов спокою і почав поступово… рухатися в бік берега! Рибалки на це явище якось не звертали уваги, пояснюючи його падінням води у водоймищі. Але через два роки «мерянський бог» піднявся вже на кілька метрів над рівнем води. Тоді давньою святинею зацікавилися вчені. Вони лише розвели руки: звичайнісінька собі каменюка, залишилася, мабуть, ще з льодовикового періоду… Ось тільки чому сірий валун після дощу стає синім і починає блищати, наче морська галька? Нині поряд з невтомним мандрівником стоїть табличка з написом: «Синій камінь – втілення бога Ярила – був затоплений у 1778 році й опинився на березі через 70 років».

      Про мандрівне каміння люди споконвіку говорили, що його «земля народжує». Геофізики від усілякої фантастики відмахуються – мовляв, там, де кам’яниста земля, під впливом сезонних коливань температури земля та скельні породи по-різному змінюють свій об’єм. Саме через це валуни починають рухатися, ніби «спливаючи» на поверхню. Дехто з науковців пояснює загадку Синь-каменя так: «мерянський бог» виповз із озера «шляхом вимерзання». Але чому тоді інші каменюки тихо-мирно сидять собі на дні, не рипаючись з місця?! Ні, мабуть, таки недарма язичники боготворили окрему конкретну глибу…

      Ще один знаменитий «турист» мешкає неподалік від озера Болонь (Далекий Схід). Півторатонний валун майже правильної круглої форми, незважаючи на назву – Мертвий камінь, – дуже жваво й спритно чимчикує в одному йому відомому напрямі. Просидівши на місці місяців зо два, він раптом відчуває потяг до нових вражень і починає «мандрувати».

      Але найбільш загадковий з непосидючого каміння екземпляр був знайдений у Тибеті поряд з одним з буддійських монастирів. Цей «альпініст» не просто рухається, а… дряпається вгору! Причому досить упевнено… Особливо цікавим є той факт, що ця каменюка важить 1100 кілограмів, тож інакше як дивом її пересування пояснити важко. Тибетський валун бродяжить уже понад тисячу років! За цей час він неодноразово «намотував» якийсь незрозумілий, але усталений маршрут: видряпувався нагору на висоту 2560 метрів, спускався з неї, а потім починав намотувати круги… На підйом та спуск у завзятого «альпініста» йде в середньому 15 років, після чого він протягом наступного піввіку рухається круговим маршрутом довжиною 60 кілометрів. Єдине, що з’ясували вчені, – це сам маршрут та вік «мандрівника». Останньому, до речі, виповнилося більше 50 мільйонів років…

      У передгір’ях Алатау таких «мандрівників» налічується понад 50 штук. Важать вони приблизно тонн по десять кожний, але досить спритно чимчикують угору схилами, періодично зупиняючись «перепочити». За годину вони можуть

Скачать книгу