Острів Сильвестра - Володимир Лис

Скачать книгу

Що він багато що знає про її долю, життєвий шлях, про те, скільки вона пережила всього, труднощі й прикрощі. Так і сказав – життєвий шлях, труднощі й прикрощі, й Світлана остаточно переконалася – таки «клерк». Коли не гірше. Детектив? Найманий убивця? «Заспокойся», – сказала собі.

      – Звідки? – спитала вона.

      – Не має значення, – «клерк» дивився не те щоб лагідно, а все ж доволі тепло і співчутливо, хоча ця співчутливість дивно поєднувалася з холодним блиском його блакитно-сірих очей. Вона мовби сиділа всередині цього холодного блиску. Сиділа всупереч цьому чоловікові.

      – Як вас звати? – спитала Світлана.

      – Скажімо – Геннадій.

      – Добре, – сказала вона. – Чого вам треба від мене, «скажімо, Геннадій»?

      Він обвів поглядом невеличку кав’ярню, де вони сиділи, – п’ять столиків в одному зальчику і три в другому. Так, наче хотів пересвідчитися, що їх ніхто не підслуховує.

      – Я хочу запропонувати вам роботу.

      – Роботу?

      – Так. Помоєму, вам потрібна робота, я не помиляюся?

      – Потрібна, – зітхнула вона.

      – Тоді вислухайте мене уважно і не дивуйтеся тому, що почуєте, – сказав «клерк». – Постарайтеся не перебивати.

      Він повідомив далі, що пропонує їй поїхати в один з поліських районів. Там, на березі лісового озера, стоїть невелика хижка. Такий собі будиночок. Раніше він називався будинком рибалки і належав облспоживспілці. Поруч є недобудований такий собі будинок відпочинку однієї так званої творчої організації. Так от, вона має поселитися в тій хижці. Їй дадуть запас продуктів. Десь через тиждень, ну, може, два, може, й раніше, до озера прийде чи приїде такий собі чоловік. Йому буде потрібен човен, щоб переправитися на маленький острів на тому озері. Човен справді припнутий до берега біля того будинку відпочинку, він єдиний з кількох човнів, який уцілів. Чоловік, який приїде, захоче переправитися на той острів. Там він збирається покінчити життя самогубством. Якщо конкретніше – застрелитися.

      – Застрелитися? – Світлана відчула, як дрижаки побігли її тілом.

      – Так, – сказав Геннадій, а може, лже-Геннадій. – Не лякайтеся, будь ласка. Це в нього така нав’язлива ідея. І перешкодити йому не зможе ніхто.

      – Я гадала…

      – Ви гадали, я вас наймаю, аби ви переконали його не стрілятися? Ні, шановна пані, чи, вибачте, панночко, це, як я зрозумів, даремна справа. Та й ви тільки його налякаєте. Боюся, він тоді проникне на острів іншого разу.

      – А якщо… Хіба не можна забрати човна?

      – Можна, – Геннадій посміхнувся, вперше за час розмови. – Авжеж, можна. Тільки тоді він збудує пліт чи привезе човна з собою. Або спробує до острівця доплисти. Такі справи, панночко.

      Завдання Світлані давалося дивне – спробувати затримати того типа хоча б на день. А ще краще – на ніч. Розіграти із себе бідну та нещасну. Кого завгодно. Аби зрештою спокусити… Затягти в ліжко. В ліжко, в ліжко, не обурюйтеся так, панночко. Мусите це зробити, в цьому суть, сіль справи. Якщо хочете.

      Завдання-мінімум, пояснив «клерк» Геннадій, – поспілкуватися. Два мінімуми – переспати.

Скачать книгу