LITMIR.BIZ

Скачать книгу

вже подав заяву на звільнення з докторантури, – збрехав він. – Я справді вирішив змінити своє життя.

      – Ти кидаєш університет?

      – Так. Кидаю все. Буду фермером. Господарем.

      – Ти будеш фермером?

      Ліда надто добре знала його, щоб повірити у це. Вона не могла уявити людини, яка менше пристосована до сільського життя, ніж її чоловік – філолог, дослідник літератури, книжник, який хоч і народився також у селі й щороку приїжджав допомагати родичам садити й копати картоплю, але, крім цього, геть нічого не вмів робити. Не вмів, і все, як казали у його ж родині, вродився безруким.

      17

      – Славику, ти зняв з моєї душі страшенний тягар, – вимовила далі Ліда. – Я дуже вдячна тобі.

      – Вдячна?

      – Так, бо я не знала, як тобі сказати…

      – Сказати – що?

      – Що в мене є інший чоловік.

      – У тебе… У тебе є інший чоловік?

      – Так.

      – І давно?

      – Вже… – вона затнулася, – більше року. Майже півтора.

      Грім ударив, небо обвалилося, він сам полетів до тієї описаної ним ущелини. Він падав і відчував, як уже змії впиваються у його ноги, потім руки, жалять в обличчя. І нема рятунку.

      Але чому його так образили Лідині слова, хоча мав би відчувати полегшення? Він… він досі її любив. Він кохав свою дружину. От і все пояснення.

      Обруч болю стис його скроні. Сильвестр стояв, не в силі поворухнутися.

      Ліда підійшла, торкнулася його бідолашної голови. Погладила, немов маленького.

      – Як добре все вийшло, правда? – вимовила тихо.

      Він почув шелест листя, що виростав з її голосу. Шелест гучнішав, уже шуміло ціле дерево. Одне, друге, цілий ліс. Він розростався і розростався, цей ліс.

      Сильвестр взяв її руку й поцілував.

      – Пробач, – сказав.

      – За віщо ти вибачаєшся? – здивувалася Ліда. – Ми обоє не винні.

      – Не винні?

      – Так, не винні. Ти повернувся у своє давнє кохання. Я зустріла нове, тільки й усього.

      Скроні Сильвестра лопнули. Шум листя припинився. Він торкається пальцями скронь. Цілі. Цілісінькі. Й кров не тече.

      – Хто він? Той… твій чоловік?

      – Ти його все одно не знаєш. Бізнесом займається.

      – Добре.

      Так, він навіщось сказав – добре. Наче справді радів. Радів тому, що сталося. Що вона сказала.

      Радів? «Наче справді радію», – подумалось йому.

      – Я приїжджатиму, – сказав він.

      – Навіщо?

      – До Віти і Віки.

      – До Віти і Віки?

      – Я їм допомагатиму, коли виростуть, – сказав він.

      – Звичайно, – легко згодилася Ліда.

      – Ти житимеш тут?

      – Так, – сказала Ліда.

      – Він переїде сюди?

      – Ні. Ми тільки далі зустрічатимемося. У нього сім’я.

      «Підла шльондра, – подумав Сильвестр раптом. – Моя дружина – підла шльондра. Мені й виправдовуватися не потрібно».

      – Крім того, я лишаю вам усі гроші, які ми збирали на квартиру, – сказав

Скачать книгу