LITMIR.BIZ

Скачать книгу

у сітчастому блайзері двері, впав на вихолоджене, вкрите ворсистою ковдрою ліжко й засумував.

      Це був його перший день у столиці. Попереду на нього чекали неймовірні пригоди та сенсаційні звершення. Не довго сумуючи, наш головний герой, виснажений і роз'ятрений новими дивакуватими знайомствами, заснув. І снилося йому, що він посварився з батьком, а потім вибіг на вузенький міст, на якому тільки і встиг що прокричати: «Любі батьки, я завжди любив вас!» – а потім стрибнув униз, до безкінечного потоку автомобілів.

      Ніколай

      Від чого прокинувся наш головний герой, так і не було встановлено. Ходять чутки, що ніхто ніколи достеменно і не встановить причин пробудження нашого головного героя. Версій, які натикалися одна на одну й змагалися у своїй імовірності, було дві. Перша – неабияке відчуття голоду, яке охопило, немов простудна бацила, весь його організм. Друга – телефонний дзвінок, що був прямою профанацією сну як інституту спокою. Що правда, а що ні – на даному етапі розвитку повісті неважливо. Але знаємо напевно – дзвінок був, і на нього відповів наш головний герой.

      – Слухаю вас, – мовив він у слухавку.

      – А я – вас, – відповіли на тому кінці грайливим чоловічим голосом.

      – Не зрозумів.

      – Це Ніколай. Дійшли чутки, що в нас поселився новий мешканець, і я вирішив перевірити зв'язок. Тепер бачу, точніше, чую, що все гаразд.

      Наш головний герой почухав око.

      – Ну, це добре. Отже, ви і є той самий Ніколай, до якого я маю звертатися у складних ситуаціях?

      – Ага, це я. Тільки не у всіх складних ситуаціях, а виключно в тих, що стосуються сантехніки. А тебе як звати? Це мені для статистики.

      «Для статистики? – подумав наш головний герой. – Для якої ще статистики? Яке відношення моє ім'я має до яких би то не було статистичних даних? Це що, розмір, зріст, вага, вік, соціальне становище?»

      – Алєу! – прокричав Ніколай. – Ти заснув?

      – Вибачте, задумався. Я тут. Так що, власне, ви хотіли?

      – Ім'я. Твоє ім'я!

      Раптом щось затріщало, пролунав лускіт, скрегіт, якісь сонорні шипіння, короткий «клац», зв'язок розірвався.

      – Алло! Алло! – марно намагався докричатися наш головний герой.

      Знову пролунав дзвінок.

      – Ніколай? – запитав наш головний герой.

      – Ага, це я, – грубуватим голосом відповів Ніколай. – Бачу, точніше, чую, а ще точніше – взагалі не чую, що зв'язок таки хріновенький. Чуєш? Ти мене чуєш?

      – Чую.

      – Добре. Поки нас не викинуло, немов гайки на узлісся, слухай мене уважно: я стосовно проблем, які можуть виникнути. Ти мене уважно слухаєш?

      – Так-так, уважно, – відповів наш головний герой, відчуваючи хвилю роздратування, що почала підійматися від щиколоток до шиї.

      – Значить, пояснюю: я відповідаю за сантехніку, – ледь не погрозливо кричав Ніколай. – Але перш ніж мені телефонувати – добре подумай. Я обслуговую шістнадцятиповерховий будинок, на кожному поверсі – вісім квартир, і якщо кожна паскуда телефонуватиме мені з дріб'язкового приводу – я розірвуся на частини, і баста, не буде у вас сантехніка. Тому для тебе особисто

Скачать книгу