Звірослов - Таня Малярчук

Скачать книгу

ви будете найвродливішою нареченою серед усіх покійниць.

      Натаха торкає Капітоліну за рукав:

      – Мені страшно, Капітоліна, давай повернемося додому.

      – Не сци, Натаха.

      Вони обходять будинок і стають навпроти нього, через дорогу, щоб бачити всі вікна.

      – Гупало дуже сильно, – пробує аналітично мислити Капітоліна. – Це означає, що падало звисока.

      – Світиться тільки в нашій квартирі. Решта вікон темні.

      – Почекаємо трохи. Ми добре стали. Нас не видно.

      Натаха дрижить не то від холоду, не то від страху.

      – Ходімо, – ниє вона.

      – Тссс! Дивись, Натаха!

      На балконі дев’ятого поверху вигулькує чиясь невисока темна постать. Постать піднімає руку, жбурляє щось через балкон і відразу зникає. Гуп! Предмет важко падає на землю.

      – А я тобі казала! – сплескує в долоні Капітоліна і кидається вперед. – Я тобі казала!

      Натаха суне за Капітоліною. Їй страшно так, як ніколи досі.

      – Що там, Капітоліна?

      Загадковий предмет упав на занедбаний газон перед будинком, поміж тополею і старою скрипучою акацією. Капітоліна обережно присідає поруч, торкає предмет закоцюблою від холоду рукою. Її розчаруванню немає меж.

      – Що це, Капітоліна?

      – Це батон, – тихо каже Капітоліна. – Білий, черствий батон.

      Сьогодні я зроблю перший крок, думає Капітоліна. Досить чекати. Він так дивиться на мене, коли я стою, коли він приходить, – тут не може бути сумнівів. Йому просто незручно. Він тричі сказав, що мені пасує чепчик, і один раз – що фартушок. Він боїться. І правильно. Бо хто я така? Ніхто. Продавщиця з провінції. Табличку множення я знаю лише до семи. Якби не калькулятор, то мене б і з продавщиці вигнали. Але табличка множення не має значення, коли до справи береться любов. Любов перемагає все. Любов нестерпна – і в цьому її… як це слово?.. шарм. Він пробачить мені табличку множення, бо все решта в мені досконале. Жінка найперше мусить бути жінкою, а вже потім – уміти рахувати.

      Капітоліна стоїть під кабінетом Альберта Романовича й обмірковує, що зараз скаже.

      Я скажу: «Вибачте, але, здається, я вас люблю».

      Ні, це не підходить. Надто прямолінійно. Зникне вся інтрига.

      «Сьогодні рівно місяць, як я почала у вас працювати. Може, відзначимо?»

      Капітоліна відмахується від придуманого, як від обридливого комара.

      «Я відома хіромантка. Хочете, погадаю вам по руці? Безплатно».

      Раптом двері кабінету відчиняються і звідти показується сам Альберт Романович.

      – Капітоліна, що ти тут робиш?

      – Я… Я до вас. Маю розмову.

      – Взагалі-то, я збирався йти, але якщо недовго…

      – Недовго.

      Капітоліна невпевнено проходить повз Альберта Романовича всередину. Уловлює його запах. Запах видається Капітоліні дивним.

      – Що ти хотіла?

      Альберт Романович повертається до свого столу.

      – Я…

      – Ну?

      – Я прийшла вам подякувати, – бурмоче Капітоліна. –

Скачать книгу