Звірослов - Таня Малярчук

Скачать книгу

знизує плечима.

      – Так бабця казала. Волосся має ворушитися.

      – Шото твоя бабця тут напутала, – Натаха підходить до дзеркала впритул, і її волосся їй здається швидше мертвим, аніж живим.

      – Щоб волосся ворушилося, – жвавіше продовжує Капітоліна, – його треба раз у тиждень мастити яєчним жовтком або кислим молоком і промивати відваром з кропиви. Але найкраще робити примочки на волосся з ранкової сечі трирічної дитини.

      Натаха з недовірою дивиться на Капітоліну, потім знову на своє волосся, потім знову на Капітоліну.

      – Де я тобі візьму трирічну дитину?! – і, ніби отямившись, додає: – А у твоєї суперумної бабці яке було волосся, Капітоліна?

      Капітоліна якраз цього запитання боялася найбільше.

      – Бабця не мала волосся. Бабця була зовсім лиса.

      – От ти, Коля, скажи мені чесно, тобі подобається моє волосся?

      Коля сидить на табуретці біля службового виходу і їсть принесений з дому бутерброд. Капітоліні не видно, з чим бутерброд, можливо, тільки з маслом. Капітоліна теж голодна, але бутерброд з маслом ніколи не їла б.

      – Коля, з чим твій бутерброд?

      Коля мовчить.

      – Коля, скажи мені чесно, я тобі не подобаюся вся, да? Ані моє волосся, ані я взагалі. Не подобаюся, да?

      Коля мовчить.

      – Але за що? Що я тобі зробила?

      Капітоліна відвертається до акваріума з двома старими лящами і починає тихенько схлипувати.

      – Мене всі люблять, – плаче вголос, – бо я гарна і весела. Мене немає чого не любити. А ти вперся, як баран… Я ж не прошу в тебе загробної любві, Коля… Просто поговори зі мною. Сидимо тут цілими днями і мовчимо одне до одного як супостати. Я так не можу! Я люблю багато говорити, люблю слухати когось і щоб мене слухали.

      Коля дістає зі свого рюкзака другий бутерброд і простягає його Капітоліні.

      – Це мені? – від здивування Капітоліна перестає ревіти. – А я з маслом не їм. Я люблю з гірчицею і «Докторською» ковбаскою.

      Усе одно бере бутерброд і надкушує.

      – А ти добрий, Коля, – каже Капітоліна, пережовуючи «Докторську» ковбаску. – Якщо так страшно не хочеш говорити, не говори. Я буду говорити за нас обох.

      Капітоліна зіскакує з ліжка і біжить до вікна.

      – Ти чула це, Натаха? Як щось бахкає об землю. Ти чула це?

      Натаха незадоволено бурчить щось з-під ковдри.

      – Натаха, тут попахує криміналом! – збуджено каже Капітоліна. – Нам треба викликати міліцію. Так по через день бахкає.

      – Я нічого не чула, – сонно відповідає Натаха. – Заспокойся, Капітоліна. Лягай спати. Ти перечиталася любовних романів.

      – І таких людей, як ти, – більшість, – ображається Капітоліна. – Таким людям усе байдуже. У них перед носом уб’ють людину, а вони скажуть, що нічого не чули. Не можна так жити.

      – Ти куди? – Натаха висуває голову з-під ковдри.

      – Я йду на вулицю. Подивлюся, що це бахкає.

      – Зараз третя ночі, Капітоліна! Нікуди не йди! Ще мені цього не ставало! Нікуди не йди!

      Капітоліна

Скачать книгу