LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Після чого я перестав рятувати світ остаточно.

      Далі – рік випадкових заробітків, нудна служба в міліцейській газетці і нарешті – зоряна година. Так що, Анжело, з вами в ліжку теж лежить не останній могіканин. І ми колись сяяли. Хоча нічого особливого я не зробив. Просто оперативніше за ментів вирахував, де в Ірпені роблять палену водяру, якою водою розбавляють спирт, де реалізують продукцію. Вищий пілотаж: я пригостив такою горілкою одного знайомого ханурика, потім особисто привів його в лікарню, де на пацієнта вже чекав знайомий лікар, і отримав на руки довідку. Де розписано, що людина влила в себе і до чого це призвело.

      Мене зненавиділи ірпінські менти, які кришували бутлегерів. Але несподівано полюбили київські – я своєю активною та небайдужою громадською позицією допоміг їм рапортувати про успішну боротьбу з корупцією. Що в часи президента Кучми вдавалося не кожному. Потім зі мною подружилися «Міські новини». Газету відкрили під президентські вибори, але потім не закрили – надто професійні люди освоювали кошти інвесторів, аби ось так просто похерити проект. Там я пописував на кримінальні теми, а коли прийшла нова влада – сам став невеличкою владою: мене підвищили до завідуючого відділом.

      Тепер я перестав бути асом журналістських розслідувань, які вів дуже короткий час. Ця невдячна справа мені набридла, і я почав із чистою совістю схвалювати до друку один забійний матеріал приблизно раз на два місяці, а решту часу збирав колекцію матеріалів, які ніколи не будуть опубліковані при житті фігурантів, та давав «зелену вулицю» репортажам про чергові рейди по наркопритонах, борделях, криївках нелегальних мігрантів, іноді – розповідям про ще одну побутову сварку, яка завершилася вбивством та розчленуванням одного з членів родини.

      – Бр-р-р! – бринькнула Анжела губами, сильніше притискаючись до мене.

      – А що ти хотіла? Це в мене такий гламур.

      – Мур-мур, – промуркотіло під вухом.

      – Так що сама бачиш – від такого життя тільки детективи писати. Справа безпечна, хоча й бабла не приносить. Для душі, якщо хочеш. Просто шкода, коли цікаві та корисні історії пропадають.

      – Значить, ти пишеш від нудьги?

      – Можна і так сказати.

      – Корисна нудьга. Вона нас познайомила.

      – Ти шкодуєш?

      – Ти не даєш мені жодного приводу шкодувати.

      – Забери руку, безсовісна…

      – Справді? А якщо я її ось так посуну?

      – Безсовісна ти…

      Клацав годинник на стіні.