LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не хотів слухати. До Анжели говорили відразу троє: Люська, яка змушена була перехилятися через мене, товстун із хусткою та ще якась жінка в закороткій, як на її ризикований вік, спідниці. Сонцева крутила головою, в результаті не чуючи нічого. Її супутник байдуже спостерігав за цим. Чоловік поряд із ним намагався про щось говорити, пан Сиві Скроні лише кивав.

      Режисер зробив ще один ковток із бокала. Затим пальцями зняв з дерев'яних шпажок оливки і для чогось кинув їх у горілку. Потім почав ганяти оливки по горілці пластикового соломинкою для коктейлів, через яку товстун пив сік із льодом. Він не просив – простягнув руку і взяв. Процес повністю захопив Романа.

      Нарешті Комарницькому вдалося перекричати всіх:

      – Ви будете слухати мене, мать вашу?

      – Колю, ти хочеш щось сказати? – поцікавилася російська актриса, ніби щойно вийшла з паралельного світу.

      – Так! Так! Я хочу вас познайомити з одним класним мужиком! Ігор Варава! Встань, Ігоре, покажися!

      Я ледь підняв зад, ще міцніше притиснувшись стегном до стегна Анжели.

      – Оце, люди, Ігор Варава! Найкримінальніший з кримінальних елементів… Тьфу, мать… Журналістів! Кримінальних журналістів! Якби не він, ми б усі тут не сиділи, отак! А якби сиділи, то з іншого приводу!

      – Що ж ви такого зробили? – поцікавилася російська актриса.

      – Убив вашого коханця, – спокійно відповів я.

      Її очі зробилися правильної круглої форми і, здавалося, полізли з орбіт. Я мовчав, насолоджуючись ефектом, а Комарницький тут же все прояснив:

      – Зоєчко, це за сценарієм! Він автор, він усе придумав!

      – А-а-а, – з явним полегшенням видихнула актриса. Анжела Сонцева засміялася.

      – Та-ак, ну, а наш золотий голос вам, любі друзі, відрекомендовувати не треба!

      – Я так думаю, Сонечко, раз ти вже прийшла, ти нам і заспіваєш, – швидше заявив, ніж запитав товстун.

      – Це, Сашенько, буде вам дуж-же дорого коштувати! – Анжела, граючись, виставила палець і гойднула ним у його бік.

      – Чому – мені? Хіба сьогодні не буде концерту?

      – Не буде, – розвела руками Анжела. – Купите диск і послухаєте. Правда, Бобрику?

      Пан Сиві Скроні зітхнув, підвівся і, тримаючись прямо, рушив через зал у бік туалетів.

      – Ясно, – почув я над вухом ремарку Люськи. – Носика пудрити[1] пішов.

      Вона сказала це так, щоби відреагував у першу чергу я. Спрацювало: я повернув голову до неї, і колега випередила моє питання:

      – Ага. Ти правильно все подумав. Ще той бобрик. Цілий бобер, я б сказала.

      Я остаточно перестав розуміти, як себе тут треба поводити. Ситуацію врятувала Сонцева.

      Вірніше, не молода жінка, яка сиділа поруч, а співачка в образі шансонетки з провінційного ресторану. Плазмова панель, розташована просто перед нами майже під самою стелею, раптом перестала транслювати кліпи без звуку. З екрана, як і з екранів ще трьох панелей, розміщених у залі, раптом зникло зображення, щоби

Скачать книгу