LITMIR.BIZ

Скачать книгу

другого дня Балабуха поїхав в Київ, пішов до митрополита й подав прошення на Вільшаницю. Тільки що Балабуха вийшов од митрополита, проти його йшов Харитін Моссаковський з вільшаницьким титарем та з двома старими парафіянами. Моссаковський скинув шапку, поздоровкався з Балабухою й низенько йому поклонивсь, Балабуха навіть не глянув на його.

      – Чи парафії шукаєте, Марку Павловичу? Боже поможи на все добре! – сказав Моссаковський до Балабухи.

      – Нехай уже вам бог помагає, а мені вже поміг: я зайняв вашу Вільшаницю, – сказав гордо Балабуха й пішов собі тихою ходою в консисторію кінчати діло.

      В Моссаковського та в вільшаницьких дідів неначе вдарив грім. Вони стояли й дивились слідком за Балабухою.

      – Чи цей панич правду каже, чи жартує? – промовив титар.

      – Мабуть, бреше на свою обихідку, – промовив один дід. – А хто ж його обирав в Вільшаниці за священика?

      – Чи подався, чи не подався він на Вільшаницю, а ми таки ходім до владики. Що то нам владика скаже! – промовив Моссаковський.

      Вони пішли в покої до владики. Моссаковський подав од себе прошення, а титар друге од громади. Владика прочитав, подумав та й каже:

      – Опізнились ви. Я вже оддав вільшаницьку парафію другому. Ти вчився в школах? – спитав владика в Моссаковського.

      – Ні, ваше високопреосвященство: я вчився вдома в батька та в карапишанського дяка: вивчив часловець, псалтир, вмію читати апостола й євангелію, знаю добре церковний устав, вмію співати на гласи: й на «Господи возвах» і на «Бог господь».

      – Коли тебе обрала громада, то я дам тобі меншу парафію, а великі парафії я даю академістам, – сказав митрополит. – Боже вас благослови! Йдіть собі!

      – Коли ж ми, святий владико, волимо, щоб у нас за священика був таки син нашого покійного панотця, царство йому небесне. Ми Харитона знаємо з малих літ; він зріс на наших очах. Громадяни звикли до його. Ми знаємо, що він нас не скривдить. Помилуйте й пожалуйте, святий владико! Нехай таки наш Харитін буде в нас за священика, – просив титар.

      – Не можна, старий, не можна. Діло зроблено, а зробленого трудно переіначити, – сказав владика.

      Громадяни вийшли од владики ні в сих ні в тих, а Моссаковський стояв у прихожій ні живий ні мертвий. Його делікатне лице стало біле, як крейда. Титар взяв його за руку й вивів надвір.

      – А що будемо робити? – спитав титар, обертаючись до дідів.

      – А те будемо робити, що не пустимо того Балабухи на парафію, от що! – сказали діди.

      В Моссаковського трохи одлягло од серця. Надія вернулась до його, – надія достати парафію й не втратити Онисі.

      Вони сіли на вози й поїхали назад в Вільшаницю оповістити громаді за цю подію.

      – Не буде так, як владика хоче! Не пустимо Балабухи на парафію. Нехай буде в нас за священика таки Харитін, та й годі – гомоніла громада, зібравшись коло церкви. – Пошлемо знов вдруге прошення до владики, а як не дозволить, пошлемо втретє, а таки нехай буде так, як громада хоче. Десь видрався якийсь Балабуха, не показав очей в Вільшаницю, не поговорив з громадою, а преться до нас

Скачать книгу