Старосвітські батюшки та матушки - Іван Нечуй-Левицький

Скачать книгу

давайте хоч шматок сала та хліба! Їсти так хочу, що аж шкура тріщить.

      – Хіба ж я тобі не казала! Ці гарбуза не причеплять, але вітають гостей голодом. Сідай, сину, за стіл.

      Мати висунула з печі макітру вареників. Балабуха допався й витріскав трохи не всю макітру.

      – Як же тобі показалась дочка? – спитала мати.

      – Дочка гарна, й грає добре, й співає добре, убрана по-панській, – сказав Балабуха, почуваючи в душі, що Олеся заслонила довгі тонкі Онисині брови.

      – Та в їх і грошей сила. Не знаю тільки, чи багато дасть старий. А що вже багаті, то багаті, – сказала мати.

      Макітра вареників звалила Балабуху на постіль, неначе грім здорового дуба. Він упав на подушку й заснув міцним сном. Тим часом в Хохітві після виїзду Балабухи в домі Терлецького почалась, після парадової вечері, друга вечеря, своя, домашня. В кімнаті застелили стіл простою скатертею, й Килина принесла здорову вазку галушок з салом. Панотець Терлецький вклав у копи дві тарілки, Терлецька дві, а Олеся, вдоволившись крильцем курчатки при гостеві, тепер почутила другий, справдешній апетит і виїла здорову тарілку галушок, од чого їй стало в корсеті так тісно, що вона покликала Килину і якнайшвидше звеліла розшнурувати шнуровку…

      – А що, Олесю, як тобі показався Балабуха? – спитав в Олесі батько.

      – Так собі… нічого, – сказала Олеся, закопиливши губу.

      – От і нічого! – обізвалась мати. – Панич здоровий, поставний, огрядний, вчений, і таки чисто й по-модному вбраний, неабиякий простак.

      – І латину зна добре: так і сипле латинськими приказками! – додав батько. – Ні, дочко! Цього жениха шкода випускати з рук. Ти будь до його приятельніша, ласкавіша й привітніша, як він приїде до нас вдруге, та поговори з ним таки любенько, привітненько.

      – Коли ж він не дуже охочий до розмови та якийсь неворушкий. Сидить, дивиться на мене, вирячивши баньки, та люльку смокче, та й годі.

      – То й добре, коли мовчить. Хто мовчить – той двох навчить. Менше буде допікати тобі язиком, – сказала мати, глянувши на панотця Терлецького.

      – Правда, в його очі й брови гарні, але губи… трохи чудні. Чогось неначе скривився, як середа на п’ятницю, – сказала Олеся.

      – Тобі, Олесю, треба виписати жениха з Києва або з Парижа, то такий, може б, тобі сподобався! – сказав батько. – Де ж тобі кращих набрати?

      Олеся хотіла сказати, де б вона набрала кращих женихів, та промовчала: вона бачила в панському дворі гарних дідичів-паничів, але багаті паничі її не сватали, а за бідних економів та польських панків її не дав би батько. Олеся тільки легенько зітхнула й пішла спати.

      Швидко всі поснули в домі Терлецького, тільки в пекарні ще довго горіло світло. Там Килина з бабою та з другою таки панщанною Терлецького молодицею ще довго мили та витирали посуд та лаяли гостя. Килина й баба робили роботу вже через сон. Їх бліді обличчя стали ще бліднішими. Сон клонив їх голови. Вже північ минула, а вони все порались та прибирали, а другого дня були повинні вставати удосвіта, передніше за господарів, і знов розпочинати

Скачать книгу