LITMIR.BIZ

Скачать книгу

обв'язавшись,

      На голову бриль наложив;

      На грудях з бляхою ладунка,

      А ззаду з сухарями сумка,

      В руках нагайський малахай.

      В такім наряді влізши в хату,

      Сказав: "Готов уже я, тату,

      Куди ти хочеш, посилай".

      "Біжи лиш швидше в Карфагену, —

      Зевес гінцеві так сказав, —

      І пару розлучи скажену,

      Еней Дідону б забував.

      Нехай лиш відтіль уплітає

      І Рима строїти чухрає, —

      А то залиг, мов в грубі пес.

      Коли ж він буде ще гуляти,

      То дам йому себе я знати, —

      От так сказав, скажи, Зевес".

      Меркурій низько поклонився,

      Перед Зевесом бриль ізняв,

      Через поріг перевалився,

      До стайні швидше тягу дав.

      Покинувши із рук нагайку,

      Запряг він миттю чортопхайку.

      Черкнув із неба, аж куріть.

      І все кобилок поганяє,

      Що оглобелька аж брикає,

      Помчали, аж візок скрипить.

      Еней тоді купався в бразі

      І на полу, укрившись, ліг;

      Йому не снилось о приказі,

      Як ось Меркурій в хату вбіг.

      Смикнув із полу, мов псяюху.

      "А що ти робиш, п'єш сивуху? —

      Зо всього горла закричав. —

      Ану лиш швидше убирайся,

      З Дідоною не женихайся,

      Зевес поход тобі сказав.

      Чи се ж таки для діла робиш,

      Що й досі тута загулявсь?

      Та швидко і не так задробиш;

      Зевес недурно похвалявсь;

      Получиш добру халазію,

      Він видавить з тебе олію,

      От тілько йще тут побарись.

      Гляди ж, сьогодні щоб убрався,

      Щоб нищечком відсіль укрався,

      Мене удруге не дождись".

      Еней піджав хвіст мов собака,

      Мов Каїн затрусивсь увесь;

      Із носа потекла кабака:

      Уже він знав, який Зевес.

      Шатнувся миттю сам із хати

      Своїх троянців позбирати;

      Зібравши, дав такий приказ:

      "Як можна швидше укладайтесь,

      Зо всіма клунками збирайтесь,

      До моря швендайте якраз!"

      А сам, вернувшися в будинки,

      Своє лахміття позбирав;

      Мізерії наклав дві скриньки,

      На човен зараз одіслав

      І дожидався тілько ночи,

      Що як Дідона зімкне очі,

      Щоб, не прощавшись, тягу дать.

      Хоть він за нею і журився

      І світом цілий день нудився,

      Та ба! бач, треба покидать.

      Дідона зараз одгадала,

      Чого сумує пан Еней,

      І все на ус собі мотала,

      Щоб умудритися і їй;

      З-за печі часто виглядала,

      Прикинувшись, буцім куняла

      І мов вона хотіла спать.

      Еней же думав, що вже спала,

      І тілько що хотів дать драла,

      Аж ось Дідона за чуб хвать.

      "Постій, прескурвий, вражий сину!

      Зо мною перше розплатись;

      От задушу, як злу личину!

      Ось ну лиш тілько завертись!

Скачать книгу