ТОП просматриваемых книг сайта:
Київські прохачі. Іван Нечуй-Левицький
Читать онлайн.Название Київські прохачі
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Іван Нечуй-Левицький
Жанр Зарубежная классика
Издательство Public Domain
– Подайте каліці за упокой душечок ваших померших рождеників, за спасіння їх душ! – заканючив старий п’яниця, одразу збіднившись та скоцюрбившись, неначе актор на сцені, бо вглядів, що проз його прямує якась заможна міщанка.
Галецька чула всю ту розмову й здивувалась, які бажання посилали наслідці за купчихами та паніями ті дідугани.
Знов у брамі з’явились три багаті панії й, зирнувши на здоровецьких дідуганів, поминули їх і подали милостиню Галецькій та сліпцям, що стояли попліч з нею.
– І ці не ткнули ані шага! Ото подлі! Бодай вас свята земля живцем поглинула! – лаялись навздогінці паніям злостиві діди з досади.
– Коли б тобі гривню або хоч шажок кинули нам на долоню! Не виканючимо сьогодні собі й на крючок горілки.
– Не доведеться-таки сьогодні впитись! Не здобрієш оцими шажками! – обізвавсь другий прохач. – А все через оцю вишкварку, що примостилась коло нас та все канюче, аж канає, неначе дитина гостинця в мами. Геть пішла звідсіль, поганко! Чого ти стала тутечки біля нас? Це до нас належаться «кресла в першому рядку», а не до таких мугирів, як ти! Геть собі звідсіль, ген туди «на гальорку» до мужви! – крикнув дідуган, певно, з панків, і заміривсь на Галецьку кулачищем.
Галецька злякалась, оступилась далі наниз аж на платформу й стала коло одного ще зовсім не старого сліпця з заплющеними очима.
«Стану коло сліпця. Цей, може, не бачитиме мене, то й не чіплятиметься», – подумала Галецька.
Але тільки що вона примостилась, сліпець почутив, що хтось став коло його, й одразу розплющив очі. Він був зовсім видющий і тільки удавав з себе сліпого. То був гулящий урядовець: він збирав тоді гроші на театр. Йому заманулось піти в оперу й послухати якогось приїжджого артиста.
– Ти, стара псяюхо, чого тут примостилась! – забубонів він стиха й штурхнув Галецьку під бік кулаком так, що в неї й дух забило.
Галецька з переляку аж затрусилась, мовчки посунулась ще далі й хутчій стала коло одного блідого старця з зав’язаними хусточкою вухами. В старця були ясносірі добрі очі й дуже приємний вид. Він був на взір дуже тихий та добрий, навіть мав вигляд благенького чоловіка, навіть наче трохи дурного. Галецької не лякав цей приємний старчик, і вона мерщій посунулась і стала поруч з ним. По другий бік коло неї стояла ще не стара старчиха, бліда, змарніла, ніби недужа, з виснаженим видом, з здоровими, сливе чорними очима та з чорними, ніби вимальованими бровами. В неї очі світились таким блиском, що аж кинулись Галецькій в вічі недоброхіть.
В той час на верхніх східцях з’явилась висока, рівна станом панія, сухорлява та тонка, з виснаженим блідим лицем, цибата, як журавель. Здавалось, ніби хтось начепив на дрючок або на вила дороге оксамитове убрання та й пустив ті вила по сходах на прогуляння.
– Ондечки з’явилась графиня Подибайлова, Марія Титівна! Дивіться!