LITMIR.BIZ

Скачать книгу

А там далі побачимо. Стукай, то й «отверзяться» тобі двері, – втішала безталанну удову Майбородиха.

      Зарипіли старі важкі двері й одчинились. З темних сіней вигулькнула кучерява Досифеєва голова.

      – І коли ви нап’єтесь того чаю? Чи, може, ви питимете його до світа? Жду та жду самовара, аж очортіло вже ждати, – забубонів сердито Клопотовський.

      – Та ми вже давненько напились чаю, та оце тебе сподівались у гості. А ти все десь дляєшся, гаєшся й не сподобляєш нас своїми одвідинами, щоб вкупі з нами почаювати, – сказала Майбородиха.

      – Авжеж пак! Я питиму чай з кращими за вас. Я сподіваюсь своїх гостей. Давайте хутко самовар, бо мені ніколи ждати.

      – Коли тобі так заніколилось, то й бери. І чайник візьми. В чайникові є доволі чаю, – сказала Майбородиха.

      Клопотовський взяв самовар і длявою ходою з насупленими бровами вийшов з кімнати.

      – І справді цей Клопотовський хоч не божевільний, але трохи ніби чудний, – стиха промовила Галецька.

      – Таки справді чудний. Наш панотець любе його через те, що він роботящий, слухняний, дуже чесний, хоч він трохи й опришкуватий. В церкві не зачепе ані шага, а коли часом знайде долі копійку, може, загублену якоюсь людиною, то зараз несе до панотця ту знахідку. Він все сватається тут в парафії. Вже сватав п’ятьох дівчат міщанок. А ті дають йому гарбуза й піднімають його на сміх. Оті всі бронзові каблучки подавали йому тутешні дівчата, ще й дурять його, що ті персні золоті. А він думає, що вони справді золоті. Теперечки йому нависла на очі найменша титарева дочка. Тільки й мови в його, що про неї. Там така гарна та вродлива, неначе намальована. А він хоч і благий, але це розшолопав. Хоче до неї старостів засилати.

      Майбородиха вийняла з груби тарілку з холодною вареною таранею, зняла з полички тарілку з шуликами з маком і поставила на стіл.

      – Живіться, будьте ласкаві, хоч цим, бо я більше живлюсь отаким холодним поживком, ніж стравою. Я готую собі гарячу страву хіба двічі на тиждень.

      – Спасибі й за це. По других людях я й цього б не знайшла, бо просити якось ніяково, та й сором, – сказала Галецька.

      Вона почала закушувати, але їжа не йшла їй на душу. Пригнічена бідою, вона через силу з’їла трохи шуликів з маком.

      – Знаєте, пані, що я вам скажу. Як на мою думку, то вам не слід навіть ставати будлі-де за няньку або за горничну, бо кожній господині буде якось ніяково садовити вас обідать в пекарні з наймичками та усякою челяддю, а з собою ні одна господиня не посаде вас за стіл обідати, бо ви все-таки в неї наймичка. Та вам і зовсім-таки не прияличає обідати з простими челядницями, бо ви капітанша. Вам треба б напитувати собі місце десь в лазаретах або в богадільнях, чи десь по приютах, – сказала Майбородиха.

      – Питала я в одному шпиталі, та мені сказали, що нема місця. Але де ті шпиталі та лазарети, я й сама тому не відома. Вже в мене була думка стати на точку між молодицями та дівчатами. Може б, трапився якийсь наймач та взяв мене на службу до себе.

      – Ось нехай я спитаю в свого панотця. Він повинен

Скачать книгу