Сині етюди - Хвильовий Микола

Скачать книгу

лiс, падало листя – iшов листопад, прийшов листопад…А на вiллах ще пахло кiзяками i парним молоком.

      …Стояли золотi ранки й зодiяковий блиск.

      Iз першої вiлли Сидiр кричав:

      – Микито! Та йди-бо, бiсова личинко! Бандите клятий!

      Микита не озивався.

      РЕДАКТОР КАРК

      I Бєлий, i Блок, i Єсенiн, i Клюєв —

      Росiя, Росiя, Росiя моя.

      Стоїть сторозтерзаний Київ

      I двiстiрозiп’ятий я.

П.ТИЧИНА

      Связан я узловыми дорогами,

      На которых повесилась Русь,

      На которых трактиры с острогами

      Хоронили народную грусть.

В. АЛЕКСАНДРОВСКИЙ

      I

      На стола поклав бравнiнга й на нього дивився тривожно – редактор Карк. Згадав: холодний ранок – 1905 року чи 1906, тодi гiмназистом був; це було вчора: учитель, а потiм учень, а потiм їх ховали в той ранок, у холодний, i днi йшли сiрi, сiрi – мабуть, того холодний. Гiмназiяльна церква й пiп iз жiночим обличчям. Повiтове мiсто, болото, гуси, хмари й цвинтар на горi.

      Кожний бравнiнг має свою iсторiю криваву i темну – у нас, на Українi, сьогоднi: 3 березня року нашого п’ятого… а взагалi – 1922. Як довго як курс нашого карбованця, як товарний потяг у момент вiдступу в невiдомiсть – i вогкий день, i на деревах жовтi сльози, а бiля дерев танок умирання – листя, а бiля вокзалу метушаться сiм’ї комунiстiв, а їх не беруть.

      Дехто не встиг сiсти, i їх ловили по селах… Мого товариша жiнку зловили, а потiм згвалтували, i вона стала дурненька.

      Кожний бравнiнг має свою iсторiю: темну, як духовне нутро окремої особи…

      Iсторiя бравнiнга така: лiс, дорога, втiкачi, вороги, i хати, i дерева, i всiм байдуже, вже дихати не можна, горять груди i згорають-згорають… Пострiл… Темна iсторiя. У буржуа вiдбирали бравнiнги, i вони плакали, а потiм у нас одбирали, i ми не плакали – не iронiя! – а може, хто й плакав… Чого одну людину шкода, а до тисячi мертвих байдуже? Почуття колективiзму нема – це не з «азбуки комунiзму», провiрте!

      Проте це не щоденник – це справжня сучасна новела.

      Редактор Карк пiдвiвся, ще раз тривожно подивився на бравнiнга i вийшов.

      II

      Iз тихої вулицi пiшов на клекiт. Жеврiло блакиттю. На пiвнiч iшли води – дощ. На заходi сонце в зелених усмiшках: за мiськими левадами вже зеленiло – теж iшло, i мрiялось сонцем, за сонцем на Американський материк, тому – там океан, там велично й синьо.

      Так: телеграфiчнi дроти узгiр’ям i проходили на бруднi квартали мiста, там вони вище над будинки.

      Так: пiсля теплої зливи дротом котились краплi, зупинялись, звисали, а котрi налiтали – вливались i падали на брук. Жеврiло блакиттю.

      Чудово: смердюче, промислове мiсто велике, але не величне – забуло слобожанське народження, забуло слобожанськi полки, не утворило американської казки: не йшли будинки в хмари – чудово, воно ховає сьогоднi в своїх завулках кривавi легенди на сотнi вiкiв.

      Зiйшов на тротуар. Побiгли трамваї з задумливим свiтлом: на фонi вечорового повiтря електричнi лампочки тьмяно-рожевi. Не хотiлось знати, що трамваї бiжать на край мiста, що трамваї повертаються, що нема далi трамваїв, що далi важкi дороги й кiстки замучених коней. А проте чудовi легенди революцiї теж

Скачать книгу