LITMIR.BIZ

      Про юнаків-делібашів

               Кобзарі співають,

      Дзвонять в струни, невмираків

               Хвалять-прославляють.

      Обгорнула юрт молодіж,

               Мов густії тучі,

      Що вітрами гонить-крутить

               Гуррикан летючий.

      Серед юрту гарби-будки

              Стиха коливають;

      Білі поли, мов лебіддє,

              Крила надимають.

      І кричать колеса в будках

              Серед співу й дзвону,

      Як колись в нас на Посуллі

              Заволоки з Дону.

      Се доспівувалась пісня,

              Що діди Бояни

      Древнім русичам, нам рідним,

              Голосно співали.

      Під перстами в них живії

               Струни промовляли

      І хоробрим золотії

               Славу рокотали.

      І, мов стадо лебедине,

              Співи розлітались,

      Не в одній вони людині

               Любо відзивались.

      І лицарське на Вкраїні

              Серце залунало

      І луну із серця в серце

              Аж до нас дослало.

      І ясним, незлобним оком

               Світ ми обіймаєм,

      Між Заходом і Востоком

               Бучі споминаєм.

      І вбачаємо в тих бучах

               Спільну жизнь єдину:

      Про Гординщину сумуєм

                І про Україну.

      Лях, москаль, татарин, турчин

                Проміж себе браттє:

      Розлучило їх попівське

               Нависне завзяттє,

      Як любові й правди Бога

               Без попа познаєм, —

      Всіх братів ми до одного

              Серцем привітаєм.

      Як туман попівський зникне

              В сяєві науки,

      Міліонам по всім світі

              Буде менше муки.