ТОП просматриваемых книг сайта:
Країна розваг. Стівен Кінг
Читать онлайн.Название Країна розваг
Год выпуска 2013
isbn 978-966-14-7512-9, 978-966-14-7041-4, 978-966-14-7516-7, 978-966-14-7515-0, 978-966-14-7514-3, 978-966-14-7513-6
Автор произведения Стівен Кінг
Жанр Ужасы и Мистика
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
– В інші дні я б з тобою залюбки потеревенила, Дев, але вже збиралася лягати. У нас із Рен був насичений день. Шопінґ і… все таке.
Про «все таке» вона детально розповідати не стала, а я зрозумів, що не хочу питати. Ще один тривожний дзвіночок.
– Я кохаю тебе, Венді.
– Я тебе теж. – Слова прозвучали як відбувайлівка, без жодного ентузіазму. «Вона просто втомилася», – сказав я собі.
На північ із Бостона я виїхав із виразним відчуттям неспокою. Щось у її голосі розбурхало його в мені? Той рівний безбарвний тон. Я не знав. І не певен був, що хочу знати. Та все ж ця думка не давала мені спокою. Часом навіть тепер, після всіх цих років, вона непокоїть мене. Венді перестала для мене будь-що означати, вона лише шрам і спогад, жінка, яка завдала мені болю, як це іноді роблять молоді жінки з молодими чоловіками. Молода жінка з іншого життя. Та все ж я нічого не можу з собою вдіяти: іноді думаю, де вона була того дня. Що вона мала на увазі під «усім таким». І чи справді вона була з Рене Сент-Клер.
Можна довго сперечатися про те, який рядок із поп-пісень є найбільш моторошним, але для мене це ранні «Бітлз», власне, Джон Леннон, – та оце їхнє «Дівчинко, я радше побачу тебе мертвою, ніж з іншим чоловіком». Я міг би сказати вам, що ніколи не відчував такого щодо Венді після розриву, але то брехня. Почуття були мінливі, та чи плекав я лихі думки про неї після того, як ми розійшлися? Так. Іноді довгими безсонними ночами я думав, що вона заслуговує, щоб із нею сталося щось погане – навіть дуже погане, – за те, як боляче вона мені зробила. Ці думки мене самого вганяли в ступор, але іноді вони таки зринали в моїй голові. А потім я думав про чоловіка у двох сорочках, який зайшов у «Дім жаху», обіймаючи Лінду Ґрей. Чоловіка з птахом на руці й небезпечною бритвою в кишені.
Навесні тисяча дев’ятсот сімдесят третього (останнього року мого дитинства, якщо озирнутися назад) я бачив майбутнє, у якому Венді Кіґан була Венді Джонс… чи, може, Венді Кіґан-Джонс, якби вона схотіла бути сучасною і зберегти дівоче прізвище. У нас був би будинок на озері в Мені чи Нью-Гемпширі (а може, на заході Массачусетсу), де лунали б крики й сміх пари маленьких Кіґанів-Джонсів, будинок, де я писав би книжки, які б хай і не стали бестселерами, але здобули достатню популярність, щоб у нас завжди було на хліб із маслом і щоб їх (і це дуже важливо) прихильно сприйняли критики. Венді б здійснила свою мрію і відкрила маленький бутик одягу (і його теж прихильно оцінили), а я б вів кілька семінарів з літературної творчості, таких, щоб на них шикувалася черга з обдарованих студентів. Звісно, жодна з цих мрій не справдилася, тож цілком показово, що востаннє ми з Венді зустрічались як хлопець і дівчина в офісі професора Джорджа Б. Нако, людини, котрої ніколи не існувало.
Восени тисяча дев’ятсот шістдесят восьмого студенти, які повернулися