Доба. Сповідь молодого бандерівця - Антін Мухарський

Скачать книгу

весела дівчинка знайшла своє щастя, і я відчував до неї справжню ніжність і любов, і, можливо, саме тоді я зрозумів, що кохання без любові не буває, що просто фізичне злягання – це щось тваринне й потворне. Можливо, саме тієї ночі я по-справжньому зрозумів, що кохання починається з вдячності й ніжності. А все те, що показують у кіно, пишуть книжки та інструкції, цілковита маячня. Кожен сам має знайти свій рецепт кохання. І я його, здається, знайшов. Притиснувшись до Іванки щільніше, я відчув, як у низу живота наливається тепер уже не хтивістю, а любов’ю квітка мого кохання. І тепер уже не я сам, а сама любов вела мене у чарівний світ першого сексуального досвіду!

      Як і чотири роки тому, я знову цілую її у плече і вона прокидається. Тільки на ній нема тепер білої майки, а поруч у дитячій колисці лежить наша півторарічна донечка!

      – О, ти вже повернувся? – лагідним шепотом озивається моя дружина.

      – Так, я вже десь годину вдома…

      – А ми раненько сьогодні лягли. Софійка щось покашлювала, так я її напоїла гарячим молоком з медом і вклала спати, а сама ще годинку почитала та й задрімала собі. Гарно було в Будинку Актора?

      – Ще б пак! Я у захваті! Батареї відключили, ти знаєш?

      – Ні. Ще дві години тому були теплі!

      – А зараз майже холодні. Та не хвилюйся, я Софійку прикрив ковдрою.

      – От біда, ну скільки ж можна проводити ці планові ремонти?

      – Так що ж ти хочеш? Будинок старий…

      – Як там у театрі?

      – Нормально (ідіотське слово, терпіти його не можу). Завтра відбудеться читка «Ревізора», сьогодні вивісили розподіл ролей.

      – Знову ти отримав якийсь епізод?

      – А то як же ж інакше, ти знаєш, як Зарізович мене «любить». Гратиму трактирного слугу.

      – Ну, то нічого, треба перетерпіти, може, воно якось там нормалізується… Ти картоплю з’їв?

      – Угу. Смачна. Дякую.

      – А помідорчик узяв?

      – Угу.

      – Ложкою?

      – Ну так, ложкою… – кажу я після нетривкої паузи.

      Вона повертається до мене, закидає мою руку собі під голову, цілує мене в плече і кладе голову на груди. В темній кімнаті продовжує звучати тихий джаз її голосу:

      – Я тебе дуже прошу: прокинься завтра раніше, сходи по молоко. Сам знаєш, що доведеться десь годину в черзі простояти. Бочку привозять о шостій, а зазвичай о дев’ятій молоко закінчується. То ти пів на восьму встань, я дуже тебе прошу, бо там лишилося молока тільки Софійці на кашу, та візьми відразу два слоїки, щоб днів на три вистачило. Ти схуд! Тобі треба почати знову качатися. Пам’ятаєш, яким ти був, коли ми тільки почали зустрічатися? Ну, коли ти з армії повернувся?

      – Угу!

      – Я прямо вся завмирала, коли притулялася до твоїх грудей. Ти мене любиш?

      – Так. Дуже сильно!

      – То обніми мене сильно-сильно, щоб аж кісточки затріщали…

      З усієї сили я стискаю її в своїх обіймах, і долоні мої зустрічаються з її молодою граціозною спиною, щоки

Скачать книгу