Руфін і Прісцілла - Українка Леся

Скачать книгу

справжній християнин.

      Руфін.

      Так, я вірю…

      За сценою якийсь радісний гомін.

      Стривай! Се що?

      Ідуть обоє в перистиль.

      Прісцілла (бачить когось за сценою).

      Мій татко!.. Любий тату!

      От несподівано! так пізно!

      Аецій Панса (батько Прісціллин увіходить).

      Шлях не близький,

      я рано вибрався. Здоров, Руфіне!

      Вітаються.

      Руфін.

      Вітай, коханий тестю. Певне, день сей

      щасливий надто, що тебе я бачу

      уперше в себе в хаті.

      Аецій Панса.

      Пробачай,

      все досі я щадив старії кості,

      а се не втерпів, мусив вас одвідать.

      І так зрадів, як вас побачив поруч.

      Питаю: «Де дочка?» – «Там, – кажуть, —

      з мужем». Хвала богам! Од серця відлягло.

      Руфін і Прісцілла переглянулись, трохи здивовані.

      Прісцілла.

      А що ж тобі гнітило серце, тату?

      Аецій Панса.

      Та так, були там поголоски різні…

      Руфін.

      Які? про нас?

      Аецій Панса.

      Та ніби так… про вас…

      Руфін.

      Не розумію!..

      Аецій Панса.

      Щось там гомоніли,

      немовби ви розлуку мали брати.

      Руфін.

      Розлуку? Ми?

      (Глянув на Прісціллу, тая мимохіть схопила його за руку. У Руфіна гнівний вираз хутко зміняється в сміх.)

      Аецій Панса (пильно дивиться то на дочку, то на зятя, потім обличчя його роз’яснюється добродушним усміхом).

      Тепер я бачу: брешуть.

      Найкраще так, побачити на очі,

      тоді ніяким брехням не повіриш.

      А то балакали…

      Руфін.

      Що, власне?

      Аецій Панса.

      Різне…

      що ти її мені вернути хочеш,

      бо знеохотився бездітним шлюбом…

      То знову, що вона тобі не вірна,

      кудись по ночах ходить…

      Прісцілла бентежиться.

      Руфін.

      Ну, дарма,

      не варто нам про теє говорити,

      що там вигадують знічев’я люди.

      Нам цікавіше знати, як живеш ти,

      чи все гаразд у хаті й в господарстві?

      Аецій Панса.

      Хвала Церері й Весті, все гаразд.

      Лиш так, сказати правду, невесело

      при старощах вдовцеві, ще й віддавши

      від себе одиначку.

      Руфін.

      Я б за щастя

      вважав, якби ти в мене оселився.

      Прісцілла.

      Ми ж, таточку, давно тебе просили.

      Аецій Панса.

      Е ні, не вдався я до того зроду,

      щоб тут у Римі жити. Не тепер

      мені й звикати. Вам що інше, звісно,

      ви молоді, – тебе, Руфіне, слава,

      шаноба людська вабить, а тобі

      (кладе Прісціллі руку на плече)

      либонь, після сільської глушини

      Рим очі осліпив. По правді,

Скачать книгу