Тигролови - Іван Багряний

Скачать книгу

на хлоп’ячі вибрики і донжуанські пози, а молодих доводить до гарячки, – виснажені надужиттям по тамбурах і півтемних закапелках, вони гарячково маячать тією хвилиною, коли той чародійний женьшень буде вже нарешті до їхніх послуг… І не в силі дочекатись цієї благословенної хвилини, тягнуть свою «кішечку», свою «ципочку», уявивши, ба навіть відчувши досить виразно, що той женьшень уже в них вступив і зараз буде робити чудеса…

      О Арсеньєв!.. Чи думав ти, що станеш отаким-о могутнім промотором, таким рушієм отакої-о маси людей, підіймаючи і пориваючи їх на надзвичайні діла та ще й женучи їх уперед, в ту химерну, казкову країну? Ось туди, де ти пообморожував ноги й легені, де ти, врешті, в біді та злиднях, серед страхітливих пригод і азіатських турбот дочасно склав свої бурлацькі, ревматичні кості.

      Чи думав ти, що після смерті станеш таким промотором, таким володарем дум і сердець прекраснооких панянок і їхніх мамунь та папунь, і одчайдушних шибайголів, і навіть п’яниць, і навіть бухгалтерів, і навіть старих гемороїдальних кооператорів?! Що поженеш їх за тридев’ять земель, за незчисленні пасма гір, несходимі простори пустель і нетрів з родичами та «со чадами» завойовувати, опановувати і посідати той – відкритий тобою – світ, той опоетизований Клондайк і заразом едем… Так, едем, де росте виноград і клюква, коркове дерево і – якщо вірити тобі – полярна береза, живе субтропічний барс і гімалайський ведмідь, ще й полярний «урсус арктос» на придачу; шляхетний олень і сніжний горал; тендітний єнот і сестра гієни – росомаха тощо… Край – як гарячкова фантазія п’яного, як маячіння божевільного.

      Витвір космічного жарту, а чи плід космічного катаклізму, а чи то плід всесвітнього гумору. Край парадоксів. Симбіоз субтропічного раю і сибірського пекла…

      А експрес летів і летів, поспішаючи, приспівуючи, пританцьовуючи на гладенькій дорозі.

      І летіли, переганяючи його, серця і думи всіх тих екзальтованих конкістадорів. Вирушивши з місця – десь з Таганки чи з Сухарєвки, з-над харківської Лопані, з київської Шулявки, з ленінградських, одеських та інших всесоюзних баюр, – видершись з нудьги і прози всесоюзних буднів і соцзмагання та одтявши все те одним махом біля двірця, вони всіли до поїзда найдальшого рейсу і ніби наново почали жити. Наново жити, наново любити і наново прагнути. Гнані геть з метою і без мети, вони кинулись, як у вир головою, туди, вперед, у невідоме. І те невідоме почало вдиратися в їхню свідомість вже з перших же днів, далі – більше, стверджуючи, що вони таки їдуть і таки туди, де все не так, де все інакше, де зовсім інший світ.

      Мінялись краєвиди, мінялись настрої; мінялась флора, люди, обрії… Все вражало новиною, що раз, то чудовішою. За Уралом вони спостерігали сніг на вершинах гір… У Вятці спостерігали в натурі той фольклор, що звикли його бачити в столичних крамницях народної творчості. І купували його, скільки хотіли тепер: купували гармонійки і гармонії, свистілки і сопілки, купували вибагливі дрібнички – дерев’яні, паперові, глиняні, ликові, розмальовані, випалені,

Скачать книгу