LITMIR.BIZ

Скачать книгу

капралові, аби дав тобі фузію з кривою люфою, щоб ти міг стріляти з неї із-за вугла. Добре раджу тобі, Мошку?»

      «Я ж не Мошко, я Муца», – скривився жидик до плачу й зайшов за мою спину.

      «Дай йому спокій! – сказав я гостро до знахабнілого парубка. – То ще не відомо, хто краще буде воювати і в кого поцілить перша куля. Ліпше помолися Богу, йолопе».

      Мелитон ніби й не почув моїх слів, проте таки відчепився від Муци й затягнув такої голосної коломийки, що аж луна відбилася від Єзуїтського костела:

      Ой не плачте, леґіники, права вам дорога

      Камінчиком буркована до самого Львова.

      Камінчиком буркована, мости споряджені,

      Туди ішли з кучерями, звідти пострижені.

      Й немов на підтвердження цих сумних слів, під команду капралів і фельдфебелів вишикувалися сотні голомозих парубків, пролунало фатальне «forwärts!»,[6] і ми вирушили на товарну станцію сірими колонами.

      Коли наш телятник рушив, Мелитон протиснувся до перекладини в проймі вагона й, відшукавши очима серед натовпу жінок свою Катерину, заспівав:

      Таж ти знала, що я жовняр, що я не ґемайний,

      Було мене не любити, хоч би-м який файний.

      Катерина тепер уже по-справжньому гірко ридала, та й Мелитон, зігнавши з губів безжурну усмішку, витер рукавом сльозу.

      III

      Ой, та ви вже, певне, знудилися мене слухати, то хіба підкріпіться трохи, бо моя розповідь буде довга, як бойків світ… Злітайтесь до альтанки, там моя господиня Марина налила в тарілки меду… Ну а мені, моя вірна Марино, налий з тієї он бутлі, що на столику, «михайлик» медовухи, яку я готую за своїм власним рецептом: як вип’єш нині добрий пугар, то аж завтра розбере… Та й піднеси мені, голубко, бо маю вже, слава богу, небезмай дев’ятдесят і вставати не те що не можу, а не дуже хочу. Красно дякую… О, відразу вдарило в голову, і так мені стало файно та розмаїто!.. А навчив мого тата варити мед дід Теодор – був він не з простих, належав до української шляхти гербу «Погоня»; той герб зображав обрубану руку з мечем. Розказував дід, що якийсь там далекий його предок втратив під Грюнвальдом праву руку, проте справно орудував лівою, й за це отримав герб і нобілітацію. Його сестри ткали полотно, продавали й за ті гроші віддали брата до шкіл, а що він був майже двометровий, то забрали його в цісарську двірську сторожу… Але про що я вам оповідав?

      Ага… Запакували нас до потяга, і їдемо ми з нашої Коломиї через усю Європу до Відня. Тарабанимося цілий тиждень телятником чи, як полюбляли австріяки називати той потяг, «сорок чоловік, шість коней», харчуємося вутлою комісною паркою, доїдаємо свої домашні запаси й слухаємо безкінечні просторікування Мелитона Небожителя, який не міг, ну ніяк не міг закінчити довгу байку про свого тата, який щороку гнав з Кут до Відня череду бичків на торговицю, через що бував у столиці нашої матінки Австрії частіше, ніж сам Франц-Йосиф, бо найясніший цісар водно райзував світами, а ще полюбляв сірчані купелі в Бадені й Баден-Бадені, де одного разу якийсь французький розбишака зарізав

Скачать книгу