ТОП просматриваемых книг сайта:
Повія. Панас Мирний
Читать онлайн.Название Повія
Год выпуска 0
isbn
Автор произведения Панас Мирний
Жанр Зарубежная классика
Серия ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Издательство Стрельбицький Дмитрий Майєвич
– Яке наше життя, Одарко, щоб його жалкувати? Однi гiркi сльози, людськi докори, нужда та злиднi… Он, свято йде: другi – радi тому празниковi, гульнi та спочинку; а нам чого радiти? чим його стрiчати, як проводити?.. Нi узвару, нi риби, ради багатого вечора, немає; ковбаси – розговiтися – нi за що купити. Думала, Грицько вiддасть хоч карбованця; каже – немає; а знаю, що е… Що ж його робити?.. Новi чоботи Христi купив старий: радiє дитина обновцi… а тепер приходиться тi чоботи продати або заставити… От тобi й радiсть!
I Прiська заплакала. Пiд плач матерi Христя собi почала схлипувати.
– Ось не плачте, ось слухайте, що я вам скажу, – почала Одарка. – Якої вам риби треба? Солоної? Оце завтра або пiслязавтра поїде Карпо у мiсто; я йому дам своїх грошей, скажу – ви дали. Хай купить. А ви вiддасте.
– Одарко, голубко моя! – замолила Прiська. – Сам господь тобi заплате тим добром, що ти для нас робиш!
– Та стiйте, не перебивайте, – почала знову Одарка. – На скiльки вам риби? На семигривеника чи на копу?
– Та й на копу буде.
– Ну, на копу. А узвар у мене е. Чи квасолi, чи гороху треба буде – берiть, скiльки схочете: у нас все рiвно нiхто його не їсть, а вам, може, для пирогiв здасться. Нехай Христя iде за мною, бо менi пора, – досi дитина прокинулась, – та й вiзьме, скiльки там треба.
Христя трохи не молилася на Одарку, iдучи слiдом за нею.
– Спасибi вам, тiтко, велике спасибi! Ви мене мов на свiт народили: тепер мати не продадуть чобiт… А то, подумайте-таки, свято iде, старi чоботи зовсiм розтопталися, а новi думають продати. Така мене досада взяла, такi сльози обняли, як мати сказала: «Скинь та положи: поки новi – бiльше дадуть за них…» Так моє серце й заколотилося… Другi ради свят усе нове справляють, а менi чоботи купили, та й тi одбирають! – щебетала Христя.
Одарка пiзнала у тому веселому гомонi Христi свою дiвочу пору, свої молодi лiта. Так i вона колись радiла кожнiй новинi. А тепер?.. «Мана, – думалося їй, – все то мана… Все то минеться-забудеться, як життя гляне у вiчi своїм суворим оком… Де та i радiсть дiнеться, де i веселi думки подiнуться?.. А подумаєш – щасливi лiта: i лихо недокучливе, i сльози на який-небудь час…» I Одарка радiла, слухаючи Христине щебетання.
Не менше радiла й Прiська, сидячи сама собi в хатi… З серця неначе хто камiнь зняв, сльози вгамувалися… Думки легенькi такi плутаються в головi… «Сказано, як добра людина знайдеться… сказано-то…» – шепче сама собi Прiська.
IV
Заступало свято; настав багатий вечiр. Поздоров, боже, Одарки Здорихи, Прiська стрiчає його неабияк: i страви уволю, i пирогiв, ще й осьмушку горiлки купила. Всього потроху є, та нiкому їсти, нiкому пити, нiкому привiт дати. Кусаючи пирога, Прiська згадує Пилипа – i плаче… Де вже та їжа пiде на душу, як сльози заливають очi?.. За Прiською плаче i Христя. Бiльше сльозами, нiж стравою, повечеряли обидвi – i невеселi полягали спати.
Настало рiздво. Поки до церкви збирались-наряджались, поки у церквi стояли-молились, воно i свято здавалося. День випав