Тінь сови - Василь Шкляр

Скачать книгу

в старезному дубовому лісі, що стоїть над Тікичем, це біля його села, недалеко звідси – кілометрів за двадцять. Річка там набагато вужча, ніж тут, біля греблі, зате куди краща, бо вся в очеретах, плавнях, лататті, у жовтих лілеях, і в тому зелі розкошують видри, ондатри, там качки виводять маленьких, як кульбаби, каченят, а риби тьма-тьмуща, бо ніде їй немає любішого місця; там у ситому мулі розкошує синьо-зелений лин, червоний карась нереститься в очеретах, бо вода там ласкава і тепла, вигріває в собі золоті риб’ячі ікрини, не дає їм пропасти; там б’ють і холодні джерела, біля них полюбляє стояти судак, а на ямах тирлуються важкі лінькуваті лящі… І майже над річкою темніє глибокою зеленню дубовий праліс, у якому цілісіньке літо горять жарини суниць, під осінь синіє ожина – зривай її жменями, така рясна, гриби там ростуть навіть у бездощів’я, видно, праліс натягується вологи од річки, через те родить такі тугі й чисті боровики, хіба білочка десь гризне за шапчину й полишить білу цяточку. А найгустіше висіваються у вирубі підпеньки (у їхньому селі так називають опеньки), скільки не збирай – не визбираєш, стоять аж до грудня, поки їх не спечуть морози. У пралісі все цвіте, пахне, ясніє, співає, там дикі бджоли рояться у старих дуплах, там з-під землі б’є джерело, у якому вода солодша за мед, ніби увібрала в себе нектар усіх лісових квітів, увібрала соки суниць та ожини, – жива вода.

      Так от, у цьому пралісі, розповідав Степан, народився Щедрик – маленький, як хлопчик, чоловічок, він носить червоний брилик, ніби позичив собі капелюшок у мухомора, і сам схожий на грибка, щупленький, присадкуватий, але дуже жвавий і веселий, скрізь він буває, усе йому цікаво, що робиться поміж людей, тому він допоможе, тому й ніжку підставить, якщо чоловік погане намислив, а того полоскоче, розсмішить у хвилину гніву. Ніхто ніколи не бачить Щедрика, немов то брилик-невидимка, ніхто не здогадується про його існування, і коли він комусь підмогне, то просто кажуть, що от поталанило, пощастило, повезло, вдалося, а хто приніс той талан та удачу, й не думають, ніби воно їм із неба впало. Однак той, хто здогадається, звідки йому щедроти наспіли (звідси і Щедрик), хто повірить в існування цього чоловічка, до того він ще ласкавіший, тоді він справді може прихилити небо.

      Степан здогадався, що на світі є Щедрик, давно, ще хлопчиком, це він йому щастя приносить, це він йому допомагає ловити рибу, шукати найбагатші грибами місця і найрясніші ягідники, без Щедрика і праліс не був би пралісом, то він наводить людей на всі ті щедроти, але не кожному дано побачити все сповна. Не завжди щастить і Степанові, однак він не падає духом, бо знає, що рано чи пізно Щедрик йому запоможе, просто він десь одлучився, має чимало клопотів. Тільки треба бути терплячим, ніколи не гніватись, що він десь забарився, адже хтось, може, потрапив у ще більшу скруту і Щедрик зараджує лихові. А якщо ти бажаєш собі добра більше, ніж іншим, то він може відцуратися тебе або й покарати.

      Коли ж це Степан уперше здогадався про Щедрика? Важко сказати, він його пам’ятає стільки, скільки й себе; може, тоді, коли вперше защедрував бабусі Улиті? Зовсім маленьким був, а як зараз бачить: несе його тато, загорнутого в кожух, і так тепло в тому кожусі

Скачать книгу