Іван Мазепа - Олег Друздєв Українці. Історія нескорених

Скачать книгу

нестабільність у Московській державі, активізувались і поляки. Ян ІІІ Собєський з надією відірвати Лівобережжя від Московщини й повернути Речі Посполитій посилає до Гетьманщини В. Іскрицького, який мав провести переговори щодо повернення лівобережного козацтва на польський бік. Характерно, що в списку осіб, з якими мав провести зустрічі Іскрицький, згадується і Мазепа. У спільній розмові вони згадували молодість, коли Іван ще служив польській короні. Іскрицький намагався навернути його на думку, що краще повернутись до старих дідичних вольностей, за котрих він народився та жив, ніж бути під московською, чужою владою.

      Можливо, такі аргументи здаватимуться на перший погляд дивними, та на той час вони мали сенс. Справа в тому, що неприйняття московського світу було широко розповсюджене в Гетьманщині. Парадоксально, але навіть католик-лях був ментально набагато ближчим до козацтва та українського поспільства, ніж одновірний московит. Фактично ще з часів Хмельниччини, коли постало питання про союзництво з Московським царством, чи не єдиною спільною точкою опори сторін було православ’я, і то українське духовенство дуже довго опиралося перепідпорядкуванню Московському патріархату. Якщо поглянути на документи тих часів, можна дійти цікавого, хоч і трохи скандального, як на теперішній час, висновку: правобережне духовенство, залишене сам на сам з католицизмом, було змушене прийняти унію (наприклад, Львівська єпархія), а лівобережне через сильний опір із часом було зломлене та підпорядкувалось Московському патріархату. Тому апеляція до повернення в стару ментальну «орбіту» мала своє підґрунтя. Та надії польського короля виявились марними. Мазепа знав, що таке вірність, і вірою й правдою служив Самойловичу. До того ж у нього не було причин змінювати протекцію.

      Поїздки до Москви не завжди були безпечними. Так, наприклад, 19 березня 1683 року під час чергової поїздки на Мазепу було здійснено напад. У документі, який свого часу знайшов історик Ю. Мицик, читаємо: «У цих днях Івана Мазепу, осавула війська гетьмана запорозького сіверського, котрий приїздили з дарунками до царів їх милостей, приносячи гетьманську дочку з зятем Шереметом (Шереметьєвим – авт.), а сина визволяючи з закладу, коли він їхав уночі з учти від одного боярина, слуги князя Троякурова, кілька разів рубнули в голову і в руку. За це їх було бито батогами, а за сина дворецького, відкуповуючи від шибениці, заплатили півчверті тисячі рублів».

      Окрім дипломатичних поїздок Мазепа виконував і суто приватні доручення гетьмана. Так, у березні 1685 року він відвідував дочку гетьмана Параску, видану заміж за київського воєводу, боярина Федора Шереметьєва, яка через два дні після його відвідин померла. Мазепі довелось організовувати її похорон в Михайлівському монастирі. Про це згадує російський офіцер шотландського походження Патрик Ґордон: «Мазепа сказав зі свого боку духовенству, що його світлість гетьман не забуде святого місця і винагородить їх за їхні труди».

      Та

Скачать книгу