ТОП просматриваемых книг сайта:
Вітри сподівань. Володимир Кільченський
Читать онлайн.Название Вітри сподівань
Год выпуска 2015
isbn 978-966-14-9720-6, 978-966-14-9287-4, 978-966-14-9721-3, 978-966-14-9723-7, 978-966-14-9724-4, 978-966-14-9722-0
Автор произведения Володимир Кільченський
– Іванку! Душа моя віщує – ти повернешся і побачиш нашого синочка. Ти сильний та розумний, обведеш шляхтичів… – пошепки говорила йому Марія.
Так вони й задрімали в обіймах, обірвавши заспокійливі слова, які нашіптували одне одному в якомусь вже напівсні.
Потягнулися дні, сповнені незвичного для козаків навчання. Вчилися шляхетського поводження, довелось призвичаюватися й до поведінки за столом. Навчав їх дотепний Гліб Ліпинський. Козаки часом обурювалися, проте після прочуханки від Петра Гусака набралися терпіння та смиренності.
Вечорами Іван частенько розпитував у Марії, як ляхи поводили себе зі своїми рідними, як воліли відпочивати, і жінка охоче про все розповідала, особливо про близького до панів Важинських служника Стаса. Вона вже здогадалася, за кого себе хоче видати Іван перед поляками. А чоловік, ніби з ревнощів, допитувався про того ляського служника… Одного разу вона не втрималася і з якоюсь дівочою гордістю промовила:
– Пустий був той Стас… На тебе чекала, а ти хочеш ним прикинутися. Ой розлюблю тебе, дивись!
Одного вечора, після повернення Івана з повинності, побіля шляху його вже чекала Марія. Вона радо сповістила, що заприятелювала із сусідами, котрі живуть через луговину. Іван швиденько впорав справи, і подружжя почало збиратися на гостини до багатодітної родини Загорульків. Марія загорнула в полотнину книш і, заглянувши у діжку, дістала шматок солонини.
– Діти з’їдять… Їх там чималенько – сама дрібнота… – промовила у відповідь на Іванів погляд.
– Та, може, щось із одежини візьмеш? У мене он скільки… Щось там вже замале для мене, – подобрівши, промовив Іван.
Марія зараз же дістала зі скрині дві сорочки, ще якусь одіж. Вже через мить подружжя було за порогом хати.
Спустившись в улоговину, перейшли через невеликий потічок. Трохи піднялися під гору і опинилися біля оселі сусідів. Обоє разом зупинилися, глянули у бік своєї хати, яка виднілася наче на долоні.
– Побілимо хату до Великодня… Поглянь, як узимку облупилися стіни! – промовила Марія, пригорнувшись на хвильку до чоловіка.
Постукали по клямці дверей, і назустріч їм вийшов господар. Із-за його спини виглядала жіночка.
– Прошу до нашої господи, – запросив чоловік.
Коли гості переступили поріг, подав руку, назвався Сергієм, а дружину звали Клавдією.
– Я Іваном називаюся, а мою Марію ви вже знаєте! – голосно промовив гість.
Запросили до вечері, яка парувала у двох горщиках. Побіля одного вже сиділи найменші, тримаючи напоготові дерев’яні шпичаки.
– У нас все пісне до самої Паски, а сьогодні – галушки… Присідайте, – гостинно запрошувала Клавдія.
Марія поклала на стіл згорток з їжею, промовивши:
– Тут є м’ясце… Дітям не гріх підкріпитися. Вони ж ростуть. А старшеньким від Івана – гарні сорочечки…
Іван з Марією також взяли шпичаки,