ТОП просматриваемых книг сайта:
Вітри сподівань. Володимир Кільченський
Читать онлайн.Название Вітри сподівань
Год выпуска 2015
isbn 978-966-14-9720-6, 978-966-14-9287-4, 978-966-14-9721-3, 978-966-14-9723-7, 978-966-14-9724-4, 978-966-14-9722-0
Автор произведения Володимир Кільченський
– Ранні ви пташки! – весело промовив Андрій, а далі – якесь відчуття утримало від бажання про щось там запитувати, і він хутенько побіг до джерельця – вмиватися.
– От і скінчилося диво… Моя нічка минула, світання розриває нас, – вирвалися невеселі слова в Розени, котра, скинувши з плечей покривку, почала лаштуватися, щоби приготувати сніданок.
Ярема пішов по воду і, зустрівши бадьорого Андрія після купелі, притримав його:
– Андрію, покохалися ми з Розеною. Не засуджуй…
Андрій розуміюче кивнув головою і, приклавши руку до плеча Яреми, пішов до коней.
Прокинулися діти, і про це зараз же дізналися всі живі істоти, які були неподалік у ярочку. Козаки тим часом напоїли напашених за ніч коней, оглянули підкови, а Ярема з особливою опікою порався побіля Мурашки та воза Розени. Заглянувши під віз, побачив, що підтоки[10] під передком розійшлися, і десь на ритвині короб воза неодмінно завалиться на землю. «Оце маємо… Як же це полишити? Десь там у дорозі лихі люди позбиткуються над дітьми та Розенкою», – збентежено подумав Ярема. Погукав Андрія, і вже вдвох гадали, як запобігти біді.
– Що ви там заглядаєте під мого воза?! Швидко всі до сніданку! – веселий голос Розени розірвав ранкову тишу.
Станко й Мілко з гиканням верхи на палицях «прискакали» на поклик матері й вже за мить були на траві з ложками у руках. Друзі мовчки присіли снідати. Розена дивувалася, чому їхні обличчя стали похмурими. Не втримавшись, запитала:
– Ви часом не від швидкої розлуки зажурилися? Хоч би слово мовив хто… Смачна каша чи пересолена?
Замість козаків кашу почали хвалити діти та ще й підсували миски:
– Давайте ще каші, матусю… Не солона!
Тут уже Ярема, не втримавшись, чмихнув і, вдячно глянувши у бік жінки, мовив:
– Розено, поїж і ти… Не дивися на нас. А ми після сніданку трохи полагодимо воза. Діло ж просте!
Вивантаживши речі, хлопці перекинули воза на бік, на превелику радість хлопчаків, які досхочу могли бавитись, крутячи колеса. Скріпивши підтоку, поставили воза на чотири колеса і почали готувати своїх коней, закріплювати до чапрака[11] торби, вкладати пістолі та кріпити списи.
Сонце вже добряче припікало, і Підлужний, роздягнувшись, ув’язав свиту та ліжник позаду кульбаки до тороки[12]. Підійшов до мовчазної Розени – прощатися з нею та з дітьми.
– Ми до міста – позаду вас. Ти не сваритимешся, Андрію? – тихим голосом промовила жінка.
Підлужний на знак згоди кивнув головою.
Важче було прощатися з Розеною та дітьми Віктору Яремі. Стояв, поглядаючи на жінку, а потім на очах у всіх обійняв її та пригорнув до грудей.
Підтоки – з’єднання дишла з продовженням опори короба.
Чапрак – місце для речей, зброї тощо попереду сідла.
Торока – місце для поклажі позаду сідла.