ТОП просматриваемых книг сайта:
Вітри сподівань. Володимир Кільченський
Читать онлайн.Название Вітри сподівань
Год выпуска 2015
isbn 978-966-14-9720-6, 978-966-14-9287-4, 978-966-14-9721-3, 978-966-14-9723-7, 978-966-14-9724-4, 978-966-14-9722-0
Автор произведения Володимир Кільченський
Та враз над майданом заграли сурми, вдарили литаври, і збоку, в супроводі почту, з’явилися польські комісари, які йшли за хорунжим, котрий ніс прапор Речі Посполитої. Слідом за ним – воєвода Адам Кисіль. Позаду нього несли широку тацю, покриту синьою китайкою із золотавими китицями. Велично карбуючи кроки, простував яскраво одягнений, високий на зріст жовнір. Іван розгледів, що на таці лежала гетьманська булава, і коли воєвода, вручивши грамоту Хмельницькому, взяв булаву і підняв на огляд люду, вона засяяла золотом і коштовним камінням.
По натовпу прокотилися схвальні вигуки, і Кисіль, вклонившись Богданові, двома руками подав булаву. Богдан передав грамоту Іванові Виговському, що стояв поруч, і прийняв символ гетьманської влади, притулившись вустами до руків’я. Та за мить підняв її над головою і, вклонившись до війська та до людей, голосно промовив:
– Річ Посполита визнає наші вольності!
Козаки тричі заволали: «Слава Богдану!», а новгород-сіверський хорунжий, старий Кисіль, підніс малинового прапора з білим орлом і також вручив гетьману. Хмельницький прийняв прапор і швидко передав козацькому хорунжому, який підійшов до нього. Виговський прочитав грамоту. Після закінчення вичитування над майданом стало тихо, буцімто і не стояло тут більше тисячі люду. Народ неначе обмірковував ту королівську грамоту. І раптом над майданом почулися голоси: «Навіщо нам оці ляські цяцьки? Хочете знову нас у неволю затягнути?» Водночас майдан загудів невдоволеними голосами, і подекуди над головами Іван помітив підняті кулаки з погрозами ляським комісарам.
Серед старшин, які стояли поряд з гетьманом, також почалися якісь суперечки, й Іван розгледів, як Богдан щось невдоволено каже в їхній бік. Кисіль все ще стояв перед Хмельницьким і щось урочисто промовляв, а гетьман стримано кивав йому головою, розглядаючись навсібіч. Один з полковників східної зовнішності (Іван впізнав у ньому Джеджалія) говорив щось різке Киселю і перебивав промову до гетьмана. Та Хмельницький, врешті-решт зрозумівши, що втихомирити люд вже не вдасться, махнув рукою і, повернувшись, пішов з майдану. За ним рушили охоронці з хоругвами і щойно отриманим малиновим прапором. Позаду них щільненько задріботіла польська комісія з перемир’я, не відстаючи від Адама Киселя.
Люди почали тиснути на ланцюг охорони і, розхитавши, прорвалися туди, де нещодавно стояли проводирі народу. Кров прихлинула до Іванової голови, і серце гучно закалатало, ледве не вискакуючи. Та він розгледів, як зімкнулася шеренга козаків декількома рядами і люди зупинилися, розчаровано роззираючись, на кому б вимістити свою злість.
Іван з хлопцями, вдаючи із себе невдоволених, побродили ще трішки на майдані, а потім, разом