Вітри сподівань - Володимир Кільченський

Скачать книгу

виціловує паняночка, а перед очима скриня аж сяє мені та переливається чарівним сяйвом. Тут мені і вдарило в мою дурну голову: та вона ж – відьма і чарівниця, тільки ляська, а я спокусився на її чари… Якась незбагненна сила тримала мене побіля неї, та я почав прохати святого Миколая заступитися за мене. І таки відсторонився від такої красуні. А вона почала щебетати щось і показує, що час нам їхати далі, подалі від цих холопів. Тут вже я не витримав, та й сонце якраз зійшло і освітило все довкола. Душа моя і звільнилася від чаклунських навіювань. Сердито підкрутивши мої рідні козацькі вуса, я аж крикнув, несподівано і для самого себе: «Панянко, Стефо! Ви в полоні козацькому… І стрибком до коляси! Відправлятиму вашу царську величність до Хмеля!» Від мого крику вона вмить змінилася в лиці, і вже побачив я не царівну вродливу, а якесь блякле кошеня, що ледве не вчепилося своїми пазурами мені в шию. Вона завищала і метнулася до коляси, а я за нею. Вихопила звідкілясь мушкета та ледве не вцілила в мене… Встиг я вдарити по тій тоненькій ручці, що мене голубила. Тепер мене вже вчити і чарувати не треба було: я хутенько обкрутив їй ручки біленькі і примотав її до риштака коляси…

      Іван побачив, як порожевіло Христинине личко і вона знову почала непомітно для самої себе тулитися до Олекси. А той приголубив її легенько та продовжував далі:

      – Напоїв я коней і, розкидавши каміння з-під коліс, почав виїздити з цього ярка. Ляські коні з неохотою витягли нас, і, прив’язавши моїх вірних козацьких коней до задка коляси, я поїхав до своєї сотні.

      Дістався до свого обозу, і коли підкотив до куреня сотенного розцяцьковану колясу, зібралась вся сотня і ще з інших понабігали – поглянути на ляський тарантас. Сотенний стояв і задоволено дивився то на мене, то на колясу, а тоді весело гукнув: «Хлопці, а ми думали, що він уже і захолонув десь забитим!» Всі засміялися, а я з таємничим лицем напросився в курінь до нашого сотенного Савелія Киви. Розповівши про пригоди нашої трійці, що погналася за колясою, сповістив, де лежать наші хлопці. Він підізвав до себе десятника Лина та наказав розшукати хлопців і захоронити їх по-християнському. Тепер настав час сповістити про золото та про царицю ляську, що сиділа пов’язана в колясі.

      Видихнув я з себе дух і кажу йому: «Пане Савелію, а в колясі – скарб у скрині і цариця ляська небаченої вроди… Підіть подивіться». Пан сотник поглянув на мене і мовчки вийшов з куреня, а я – за ним. Відчинив він дверці коляси і аж відсахнувся, так здивувався красі ляської цариці. Козаки почали товпитися побіля нас та заглядати в колясу і, цмокнувши язиками, відходили подалі. Оговтався наш сотенний і наказав розв’язати паняночку Стефу, а я йому і показав оту скриньку зі скарбом. Він щиро здивувався удруге.

      Невідомо звідки з’явився посильний від нашого полковника із наказом – негайно доправити колясу і все, що там є, до нього. Довелося мені знову сідати за візничого і під насмішки супровідних козаків прямувати до полковника

Скачать книгу