Син - Ю Несбьо

Скачать книгу

котрий, вбраний по-ковбойському, кружляв на одноколісному велосипеді, граючи на гітарі й співаючи у супроводі своєї групи, що складалася зі старого сліпого органіста і тайської жіночки з бубном і автомобільним клаксоном. Пер Волан перевів погляд на фронтон іншої будівлі, де вмуровані чавунні літери утворювали напис «Ila Pensjonat». У часи війни будівля служила гуртожитком для самотніх матерів. Тепер тут розмістився притулок для найбезнадійніших наркоманів міста. Для тих, які не бажали позбуватись залежності. Їхня остання зупинка перед кінцевою.

      Пер Волан перетнув вулицю, зупинився перед входом у притулок, подзвонив і зазирнув в око спостережної камери. Він почув, як двері з дзижчанням відчинились, і увійшов. За давні заслуги йому запропонували тут кімнату на два тижні. Було це місяць тому.

      – Привіт, Пере! – сказала молода кароока жінка, що спустилась униз, щоб відчинити ґратчасті ворота на сходи. Хтось так пошкодив замок, що ключ більше не спрацьовував із зовнішнього боку.

      – Їдальня зараз зачинена, але тебе нагодують вечерею, якщо підеш просто зараз.

      – Дякую, Марто, але я не голодний.

      – У тебе втомлений вигляд.

      – Я йшов пішки від самого Статена.

      – Он як! Я думала, є автобус.

      Вона почала підніматись сходами нагору, і він поплентався за нею.

      – Мені треба було дещо обміркувати, – сказав він.

      – Тут приходили нещодавно, питали тебе.

      Пер скам’янів.

      – Хто?

      – Я не спитала. Може бути, що й з поліції.

      – Чому ти так думаєш?

      – Вони, здається, дуже хотіли з тобою побачитись. Тому я подумала, що йдеться про якогось в’язня, що ти його знаєш. Щось таке.

      «Отак, – подумав Пер, – це вони приходили вже по мене».

      – Марто, а ти у що-небудь віриш?

      Вона обернулась на сходах. Усміхнулася. Перові спало на думку, що молодий чоловік міг би глибоко закохатися в цю усмішку.

      – Приміром, у Бога та Ісуса? – уточнила Марта, поштовхом відчиняючи двері в кімнату адміністратора, – невеличкий кабінет за віконцем у стіні.

      – Приміром, у долю. Змагання випадковості з тяжінням космічних сил.

      – Я вірю в Божевільну Ґрету, – буркнула Марта, гортаючи якісь папери.

      – Але ж привиди не…

      – Інер каже, вона вчора ясно чула дитячий плач.

      – Марто, в Інер зараз серйозний стрес.

      Марта вистромила голову з віконця:

      – Пере, нам треба поговорити…

      Він зітхнув:

      – Я знаю. Вільних місць немає, і…

      – Сьогодні телефонували з Центру на Спурвейсгата, щоб повідомити, що вони після пожежі не зможуть відкритися ще впродовж щонайменше двох місяців. Понад сорок наших власних пожильців наразі туляться у спільних кімнатах. Так довго тривати не може. Вони крадуть один в одного, а тоді зчиняють колотнечу. Рано чи пізно хтось постраждає – це лише питання часу.

      – Все гаразд: я вже недовго тут затримаюсь.

      Марта

Скачать книгу