LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на ліктях.

      – Цигарку маєш?

      Вона похитала головою. Він підвівся, скинувши з себе простирадло, й підійшов до шафи. Як на людину, яка півроку мешкала у субтропіках, він був навдивовижу блідий і такий худий, що можна було перерахувати на спині всі ребра. Статура колишнього спортсмена, та наразі про м’язи нагадували хіба що різкі заглибини під блідою шкірою. Він відчинив дверцята шафи. Вона з подивом відзначила, як акуратно складено його одяг. Він увібрався у майку й джинси, як був зодягнений напередодні, й не без зусилля дістав з кишені щось, схоже на зім’яту пачку цигарок. Потім узув кросівки й прочовгав повз неї, клацнувши запальничкою.

      – Ходімо, – мовив тихо. – Саме час вечеряти.

      Було пів на третю ночі. Сірі залізні жалюзі у всіх крамницях та кав’ярнях у Чункінзі було опущено. Лише у Лі Юаня світилося.

      – Як ви опинилися у Гонконзі? – спитала Кая, зиркнувши на Харрі, котрий, не надто переймаючись охайністю, досить дієво всмоктував скляну лискучу локшину із супної миски.

      – Прилетів. Ви змерзли?

      Кая машинально висмикнула руки з-під сідниць.

      – Але чому сюди?

      – Я збирався у Манілу. У Гонконзі була лише проміжна пересадка.

      – Отже, на Філіппіни. А навіщо туди?

      – Кинутися у вулкан.

      – У котрий саме?

      – А скільки ви можете назвати?

      – Ніскільки. Просто якось читала, що там їх безліч. А ще, що деякі з них розташовані на… острові Лусон?

      – Непогано. Там усього вісімнадцять вулканів, три з яких – на Лусоні. Я збирався на Маунт-Майон. Дві з половиною тисячі метрів. Стратовулкан.

      – Вулкан із прямовисними схилами, утвореними потоками лави, що лишилась після виверження.

      Харрі відірвався від вечері й поглянув на жінку.

      – Хіба бували виверження у наш час?

      – Чимало. Тридцять?

      – Подейкують, що з тисяча шістсот шістнадцятого їх було сорок сім. Останнє – у дві тисячі другому. Його можна звинуватити у щонайменше трьох тисячах убивств.

      – Що сталося?

      – Посилився внутрішній тиск.

      – Я про те, що трапилось із вами.

      – Так я ж про себе. – Їй здалося, чи він справді посміхнувся? – Я зірвався й став пити вже у літаку. Мене висадили у Гонконзі.

      – До Маніли літає не один літак.

      – Я усвідомив, що коли не зважати на вулкани, Маніла не відрізняється від Гонгконгу.

      – У якому сенсі?

      – У сенсі віддаленості від Норвегії.

      Кая кивнула. Вона читала про справу Сніговика.

      – Та найістотніше, – мовив він, показуючи паличкою у миску, – тут є локшина Лі Юаня. Спробуйте. Заради локшини вже можна попросити тутешнього громадянства.

      – Локшини та опіуму.

      Така прямота була їй не властива, але Кая вирішила, що треба забути про свою вроджену сором’язливість і що це її єдина можливість зробити те, задля чого вона прителіпалася у цю країну.

      Він знизав плечима й знову зосередився на локшині.

      – Ви регулярно курите опіум?

      – Нерегулярно.

      – Навіщо?

      Він

Скачать книгу