LITMIR.BIZ

      Сергій Іванов, як завжди, потурбувався про те, щоби першим вийти з мікроавтобуса, коли той зупинився на стоянці поруч з аеробусом, і прудко майнув сходинками до порожнього літака. Занісши пилосос до пілотської кабіни, він зачинив за собою двері і замкнув їх. Натягнувши на пальці латексні рукавички і відкотивши їх аж до татуювань на зап’ястях, прибиральник відкрив передню кришку пилососа і відчинив капітанську комірку. Видобув звідти польотну торбу, розстебнув застібку-блискавку, витягнув з нижньої частини металеву пластину-перегородку і намацав чотири схожих на цеглини брикети по кілограму кожен. Потім поклав їх до пилососа, затиснувши поміж трубкою та мішечком для пилу, який він завчасно випорожнив. Після цього Іванов клацнув кришкою, відімкнув двері пілотської кабіни й увімкнув пилосос. Усе це було зроблено за кілька секунд.

      Почистивши та прибравши салон, прибиральники неквапливо полишили літак, склали світло-блакитні мішки зі сміттям під задні двері свого мікроавтобуса «Дайгацу» і поїхали до кімнати відпочинку. До того, як аеропорт закриють на ніч, іще мали злетіти та сісти лише жменька літаків. Іванов зиркнув через плече на Джені, старшого зміни. Той витріщався на екран комп’ютера, який показував час прибуття та відправлення літаків. Без затримок.

      – Я візьму на себе Берген, – сказав Сергій із сильним акцентом. Він, принаймні, розмовляв норвезькою, хоча знав росіян, котрі прожили в Норвегії з десяток років, але все одно мусили вдаватися до англійської. Коли його привезли сюди два роки тому, його дядько дав йому зрозуміти, що він мусить вивчити норвезьку, і при цьому заспокоїв його, додавши, що, може, йому передався у спадок його власний талант швидко засвоювати мови.

      – Бергенський рейс візьму на себе я, – відповів Джені, – а ти почекаєш на борт із Трондхейма.

      – Ні, Бергеном займуся я, – заперечив Сергій, – а Трондхейм візьме на себе Нік.

      Джені здивовано зиркнув на нього.

      – Як хочеш. Дивись, не перетрудись, Сергію. Бо від роботи коні дохнуть.

      Сергій підійшов до крісла під стіною й обережно прихилився плечима до спинки. Шкіра на плечах і досі боліла в тих місцях, де приклав свою руку норвезький татуювальник. Він працював по рисунках, які Сергію надіслав Імре, татуювальник з в’язниці у Нижньому Тагілі, і роботи над ними залишалося іще досить багато. Сергію пригадалися татуювання в Андрія та Петра, двох помічників його дядька. Блідо-сині штрихи на шкірі цих двох алтайських козаків оповідали їхні драматичні життєві історії та

Скачать книгу