LITMIR.BIZ

Скачать книгу

«Роллінг Стоунз», Прінс та Брюс Спрінгстін. Колись Ракель навіть переконала Харрі сходити з нею подивитися U-2, хоча він завжди віддавав перевагу клубам і терпіти не міг концертів на стадіонах. Опісля вона піддражнювала Харрі, кажучи, що у глибині душі він є прихованим музичним фундаменталістом.

      Однак більшість часу стадіон «Валле Говін» був порожній та занехаяний, схожий на покинуту фабрику, яка колись виробляла товар, котрий нині втратив попит. Найкращі спогади, які він викликав у Харрі, були спогадами про те, як він спостерігав за Олегом, коли той тренувався тут на льоду. Сидів і дивився, як хлопець старається щосили, викладаючись на всі сто. Боровся, перемагаючи самого себе. Падав. Піднімався. Падав і піднімався знову. І таки добився певних досягнень, хоча й не надто видатних: то поліпшить свій власний рекорд, то завоює призове місце на чемпіонаті своєї вікової групи. Але тих скромних успіхів було більш ніж достатньо, щоби щиросердий Харрі так роздувався від гордості, яка його переповнювала, що йому доводилося напускати на себе нарочито байдужий вигляд, аби їм обом не довелося ніяковіти.

      «Непогано, Олеже, дуже непогано».

      Харрі озирнувся довкола. Ані душі. Вставив сувальдний ключ у замок роздягальні під трибунами. Всередині все лишилося незмінним, тільки стало більш пошарпаним. Долівка була засмічена; вочевидь сюди вже давно ніхто не приходив. Це місце, де можна було побути на самоті. Харрі пройшовся повз шафки. Більшість із них були незамкнені. Невдовзі він знайшов те, що шукав: навісний замок.

      Харрі встромив кінчик плаского ключа в зубчастий отвір. Ключ не заходив. От сука!

      Харрі повернувся. Ковзнув очима по громіздких залізних шафах. Зупинив погляд на одній із них. Вона також мала навісний замок. А на зеленій фарбі виднілося видряпане кружальце – «О».

      Перше, що Харрі побачив усередині, були Олегові ковзани для перегонів. Довгасті тонкі леза мали по своїх краях щось схоже на червоний висип. Зі зворотного боку дверцят шафи до вентиляційних отворів були причеплені дві фотографії. Дві сімейні фотографії. На одній з них було п’ятеро облич. Двох дітей та, здогадно, двох їхніх батьків Харрі не знав. Але третє дитинча він упізнав. Бо бачив того хлопця на інших фото. На фото, зроблених на місці злочину.

      То був красень Густо Ганссен.

      У Харрі враз виникло таке враження, що Густо Ганссен погано вписується в це фото. А точніше, що він погано вписується в сім’ю, що була на тому фото зображена. «Цікаво, – подумав Харрі, – то через його красу чи через щось інше?»

      Дивно, але те ж саме можна було сказати й про високого русявого чоловіка, що сидів позаду темноволосої жінки та її сина на другій фотографії. Цей знімок був зроблений одного осіннього дня кілька років тому. Вони поїхали погуляти до Гольменколлена – передмістя Осло – і ходили там посеред товстого шару червонуватого опалого листя. Ракель поставила фотоапарат на великий камінь і натиснула кнопку автоспуску.

      Невже то справді був він? Харрі вже й забув, що він мав такі приємні риси обличчя.

      Очі Ракель радісно блищали, і він уявив, ніби чує її сміх,

Скачать книгу