Скачать книгу

слідчий з убивств завжди був у джинсах та високих черевиках і ніколи в чомусь іншому. Іще одною відмінністю була бирка на лацкані, яка свідчила, що він не штатний працівник, а простий відвідувач: ХАРРІ ХОЛЕ.

      Проте його манера сидіти у кріслі залишилася тою ж самою – скоріш горизонтальною, аніж сидячою.

      – Маєш кращий вигляд, – зауважив Хаген.

      – І ваше місто – також, – відповів Харрі, перекочуючи між губами незапалену цигарку.

      – Ти так вважаєш?

      – Еге ж. Чудовий Оперний театр. На вулицях менше наркоманів.

      Хаген підвівся і підійшов до вікна. З шостого поверху поліцейської штаб-квартири було видно, як купається в сонячному сяйві новий район Осло – Бйорвіка. Повним ходом ішло розчищення завалів, що нагромадилися після знесення старих споруд.

      – Минулий рік позначився помітним падінням смертності від передозування серед наркоманів.

      – Ціни зросли – споживання впало. І міськрада отримала те, чого давно прагнула. Осло більше не фігурує на першому місці в європейській статистиці зі смертності від передозування.

      – Що ж, щасливі деньки повернулися знов. – Харрі заклав руки за голову; здавалося, що він ось-ось вислизне з крісла.

      Хаген зітхнув.

      – Ти так і не сказав мені, що привело тебе до Осло, Харрі.

      – Невже?

      – Авжеж. А конкретніше – до групи боротьби зі злочинністю.

      – А хіба є щось незвичайне в бажанні відвідати своїх колишніх колег?

      – Немає. Але це стосується звичайних комунікабельних людей.

      – Ну-ну. – Харрі стиснув зубами фільтр цигарки «Кемел». – Мій фах – убивства.

      – Ти хотів сказати «мій колишній фах»?

      – Що ж, давай перефразую: розслідування вбивств – це моя професія, це – сфера моєї спеціалізації. І ця сфера й досі залишається тією цариною, в якій я ще дещо шурупаю.

      – То що ж ти хочеш?

      – Професійно займатися своєю справою. Розслідувати вбивства.

      Хаген здивовано вигнув брову.

      – Хочеш знову працювати на мене?

      – А чом би й ні? Якщо мене не зраджує пам’ять, я був одним з найкращих.

      – А ось тут слід зробити невеличке уточнення, – зауважив Хаген, відвернувшись до вікна. – Так, ти був найкращим. – І вже тихіше додав: – Найкращим і найгіршим.

      – Мені хотілося б зайнятися вбивствами, пов’язаними з наркотиками.

      Хаген скептично посміхнувся.

      – А яким конкретно? За останні півроку у нас їх було аж чотири. Але в розслідуванні жодного з них ми не просунулися вперед ані на сантиметр.

      – Я маю на увазі вбивство Густо Ганссена.

      Хаген нічого не відповів й уставився пильним поглядом на наркоманів, розпростертих на траві біля дороги. І до його голови прийшли непрошені неприємні думки. Шахраї, що незаконно отримують соціальну допомогу. Крадії. Терористи. Чому він частіше бачить їх, а не працьовитих службовців та робітників, що насолоджуються чесно заробленим відпочинком, гуляючи під лагідним вересневим сонцем?

Скачать книгу