ТОП просматриваемых книг сайта:
Священна книга гоповідань. Павло Коробчук
Читать онлайн.Название Священна книга гоповідань
Год выпуска 2014
isbn 978-966-03-7028-9
Автор произведения Павло Коробчук
Але шо їй мої кулаки, подумав І-два, якщо стара витримала удари пари інфарктів. Та й не треба її ображати, навпаки, треба ставитися так, як студентки з інституту культури. Вони ж прийшли сюди прогнутися перед бабою для того, щоб потім прогнути під себе її квартиру.
І-два зреагував першим. Він притулився своєю вимазаною формою до бабусі, обійняв її, і повільно, ніби пританцьовуючи, повів її у квартиру. Вона охнула від обіймів і закинула голову догори, як романтична балерина в танці.
Усі гопники шаснули за ними. За кілька хвилин усі розсілися на кухні.
– Чого ви мене привели сюди, а не в спальню? – здивовано буркнула вона.
– Бабцю! – сказали всі троє Іванів одночасно. – Давайте ми відложимо наше ліжко на потом, ага?
– То ви для разнообразія спершу чаю мені зробити хочете? – гостинно усміхнулася пенсіонерка.
– Спершу ми хочемо у вас попросити знімать комнату, – нарешті видихнули гопники. – А там і чаю зробимо.
– Комнату?!
– Комнату, мама, комнату.
В повітрі зависла пауза, бабця замовкла і на кілька хвилин задивилася у вікно. Вона не кліпала, не ворушилася, здавалося, що й не дихала. У вікні й далі вистрелював кучерями хлопчик на гойдалці. І-три прикинув, що на неї накотився приступ маразму. І-два здалося, що вона вже приміряє на себе сосновий лапсердак, І-раз сказав до неї:
– Ну, об’яву про зйом комнати хіба не ви оставляли на стовбі?
Ну навіщо пенсіонерці, в якої нема ні внуків на прив’язі, ні собаки в тераріумі, ні вазона в скафандрі, ні здоров’я в черепі, комусь здавати кімнату? Щоб заробити?! На що і нащо їй заробляти? Пенсії на ліки не вистачає, так хоч на пиво є, думала часом бабця.
– Мене Зося звати, – відповіла вона так, ніби на секунду випірнула з-під води вдихнути повітря, і знову скам’яніла.
– Мене – Коля, – кивнув Іван перший.
– Мене – Діма, – фантазував Іван другий.
– І я – Діма, – підтвердив Іван третій для більшої правдоподібності.
Далі знову кілька хвилин тривала підсліпувата й глуха, ніби целофан на голові, мовчанка. Івани нервово стукали пальцями по столу. Вони доганяли, що вона їх в очі не чує, у ній ніби хтось вирубав світло. Мовчки розмахували один перед одним руками і мигали очима: типу, може краще з холодильником перетремо, шоб хату на нас він переписав?
– Да, – знову прокинулася стара і залепетала далі, так, ніби їй поміняли батарейку, – оставляла я об’яву, помню. Дак по ній уже півроку ніхто не обращався. Добре, шо пришли.
– Бачте, як всьо харашо, – вишкірився І-два. Оскільки з усіх видів сміху він умів тільки реготати, то штучна приємна усмішка ледь не надірвала йому кутики губ.
– Тіки для цього діла, – взяла себе за голу грудь пенсіонерка, натякаючи на інтимне, – кімнату в мене знімать не нада. Для цього діла мені й платить не нада. Просто можете робити все, шо хоште. Живіть,