LITMIR.BIZ

Скачать книгу

розважаємо, ввічливо затискаємо, а вони щойно перед самим закриттям ресторану погоджуються їхати на хату. І, звичайно ж, їм перед тим треба відвідати кльозет. Ми сидимо, допиваємо все, що на столі, і віддано чекаємо, в передчутті заслуженого кайфу.

      Зрозумівши, що нам «поставили капці», ми з горя знищуємо ще одну пляшку шампана і починаємо не надто вередливим оком обстежувати всі ті огризки, які ще зоставалися за столами.

      – А я казав: давай зателефонуємо Оксані і Мар'яні, – зітхав я.

      – Ну, да, ти в нас розумний, – огризався Тенгіз. – От пацанки! А скільки випили! Нічого, ще попадуться нам.

      Він перебігає очима від стола до стола, але в цю пору, коли оркестра перестала грати, за столами лишалися хіба самі профури і п'яні в драбадан полячки. Поживитися явно вже не було чим. Парочка саме таких підтоптаних сотворінь гнила за сусіднім столом і кидала спраглі погляди в наш бік.

      Тенгіз демонстративно повернувся до них спиною.

      – Не дивися на них, а то ще підсядуть.

      – Проженемо, – сказав я.

      – Сумніваюсь. Я вже стільки вдув, що мені по цимбалах.

      – Тоді якраз пора линяти.

      Ще того вечора я видзвонив у гуртожитку Славка і домовився зустрітися наступного дня в обід у «Кентаврі».

      6

      На заправці сновигають ті самі морди і зиркають на нас відверто вороже. Врешті у двох здають нерви і вони підвалюють до нашого авта. Якісь невиразні рибоокі типи з прищами на обличчі, для них спихнути одну пару джинсів – це свято, а тому таких, як ми, вони ненавидять.

      – Це наше місце. Так що дуйте звідси, – цвиркає один, а в самого тим часом мабуть холоне живіт від напруження, і очі бігають, мов сонячні зайчики.

      – Не поняв, – кривиться Тенгіз. – Ти кому триндиш? Мені?

      – Да, тобі.

      – А ти не помилився? Ти знаєш, хто я?

      – Не знаю і не хочу знати.

      – Тоді ти просто мудак! Але нічого, завтра ми приїдемо з Девоном, він тебе поставить на місце.

      – З яким Левоном?

      – А це ти в нього й спитаєш. Правда це будуть твої останні слова в житті. Ясно, козел?

      Я слухаю цей діалог із неприхованим захопленням. Ось як треба влаштовувати справи!

      Хлопці перезирнулися. Але Тенгіз не дає їм оговтатися:

      – Давай, валіть звідси. Завтра розмову продовжимо. Вони нерішуче тупцяють на місці.

      – Е! Ну, ти не злися. Звідки нам знати, хто ви. Просто треба попереджати. Так тоже ж не можна. Приїхали, товар зняли і звалили. А ми тут цілий день тусуємо.

      – Я радий, що до вас дійшло, чао.

      Коли вони відійшли, я поцікавився:

      – І хто такий Левон?

      – Ти що – Лев она не знаєш?

      – Ні.

      – Ну й мудак, – регоче Тенгіз. Бо я теж його не знаю.

      Тепер настала черга реготати мені.

      – То ти теж мудак!

      – Я ні. Я принаймні чув про нього.

      – І хто ж це такий?

      – Крутий чувак. Заправляє великою командою фарців, має зв'язки з лягавими.

      – І ти його ніколи не стрічав?

      – З

Скачать книгу