Лемберг. Під знаменами сонця - Анна Хома

Скачать книгу

нахилився, вмокнув руку у в’язку багнюку і посунув на м’ятого голодранця. Той почав обережно задкувати, рятуючись від такого ж пом’ятого бродяги.

      – Ти ці жарти кинь. Ти що задумав?…

      – Побачиш.

      Він дорачкував до краю суші і зрозумів, що помилування не буде. Тільки зібрався його добити, як біля ніг дивом матеріалізувалася палиця, об яку я перечепився, зарившися носом у землю. Артистично і… правдоподібно.

      – Ти піддався, піддався! – загорланив невгамовний пуцьвірінок.

      Ну, добре, а навіщо так горланити? Я обтрусив налиплий бруд, ніби моїй одежині ще чимось можна було зарадити, і подивився на одежину іншого, яку теж нікому не врятувати. У душі назріла безжалісність і залягла в очікуванні свого часу.

      – Завтра ми будемо в моєму місті.

      Я знаю, я – негідник.

      – Як? Ти казав, що туди п’ять днів ходу.

      – Пішки. А ми доберемося колією. Вийдемо до Бродів зі сторони двірця, я позичу для тебе квиток, а сам поїду… без квитка. Найкраще, щоб ми їхали в різних вагонах, а вже коли прибудемо до міста…

      Він примружив одне око.

      – Не подобається мені твоє «позичу».

      Я придивився до нього і не знайшов, чим крити.

      – Дозволь мені подбати про квиток, мій буркотливий друже. А ти…

      Я кашлянув. Не звиклі ми, щоб нас розглядали, як марципани на виставці.

      – Тобі краще не з’являтися на людях…

      Діточок можу налякати…

      – Краще перечекай десь, поки я домовлюся з касиркою. Я про те, що в тебе дуже пам’ятна зовнішність.

      І я про те. Небезпечно тобі зі мною водитися, нарешті ти це втямив. Паскудне це відчуття, коли за тобою женуться. Ще паскудніше буде, коли злапають. Куди спокійніше самому піти і здатися на милість правосуддя. Казав наш знайомий поліціянт, що це буде найкращим рішенням! Не ти перший, не ти останній. І я тобі не суддя. І на того, хто скімлить усередині, уваги не зверну.

      Різні в нас дороги. Я битимуся до останнього.

      За тебе також.

      Мене садонули кулачищем у плече. Був би мухою, точно перевернувся б догори дриґом.

      – Ти про що подумав?! Ти про що щойно подумав? Що я прибіжу до людей і одразу зачну кликати поліцію? Дивак… – На очерет полився прозорий, мов сльоза, сум. – Навіщо ж ми тоді все це зачинали?

      Я знову кашлянув і почав збиратися в дорогу. А всередині щось задоволено повискувало.

      7

      Наше улюблене болото, щоб його качка копнула, підходило практично до самої колії. За одне це йому прощалися всі його гріхи, бо ми не зустріли серед мочар і куп сміття жодного добре вбраного чоловіка, який міг би на нас донести.

      Місцевість змінилася. Листяний ліс поступився місцем сосновому, і лиш де-не-де траплялися дуб та береза.

      Довкола двірця бродівчани понасипали якогось шутру, гілок, тирси і соломи.

      Сам бродівський двірець серед цього сміття виглядав двоповерховим мурованим велетнем, довжелезним, з великою кількістю вікон та димарів, з критим пероном із двома арками по боках і годинником на видноті. Посеред

Скачать книгу