ТОП просматриваемых книг сайта:
Лемберг. Під знаменами сонця. Анна Хома
Читать онлайн.Название Лемберг. Під знаменами сонця
Год выпуска 2014
isbn 978-966-14-7687-4,978-966-14-8439-8
Автор произведения Анна Хома
І він розсміявся. Драпіжна гілляка не дрімала і вчепилася на зворотному шляху в моє волосся.
– Холєра ясна!
– А от лаятися він, мабуть, так і не навчиться.
Я почув, як Янек поплескав рукою по стовбурі.
Я навіть про гілляку, якій обіцяв переломити всі кісточки, забув. Він не боявся! Мало того, він був із глухоманню на ти!
Удалині протяжно ухнуло і затихло.
– Ну, якщо ти дав обітницю мовчання… – голосно образився Янек. Я мало не пристукнув його. А глухомань… я оглянувся… залишалася глухоманню. І, звичайно, готувала порушнику спокою заслужене покарання.
– Десять ринських дістати – гарна нагорода!
Ой, заб’ю я пана, хоч ’го трохи шкода!..
При тьмяному світінні, в оточенні мороку, по неходженій стежині йшов порушник і горланив на весь ліс пісеньку про хлопів Тарнавського повіту[29]… Я, притримуючи рукою гілляку, оту саму, драпіжну, дивився в обидва ока глухомані і ясно бачив свій страх, і бачив, де його коріння. Дитинство мого порушника минало серед природи і вчило його не боятися живого. А моє дитинство, кам’яне, убите в крівлі, димарі і підвали, уміло не боятися тільки мертвого.
– Це не голос. – Я обережно рушив слідом. – Це Боже покарання.
Але коли знову щось шаснуло просто в мене з-під ніг, я пробачив його голосу відсутність голосу і вперше за багато-багато днів та ночей утішився, що я не один.
– Мар’яне! – обірвав свою арію Янек. Глухомань зітхнула і відняла руки від вух. – По-моєму, попереду прогалина.
– По-моєму, теж, – сказав я, уп’явшись очима в суцільну темряву. Єдина прогалина, яку я зміг відшукати, висіла разом з місяченьком у мене над маківкою.
Коли ми пройшли вперед, я зневажливо хмикнув:
– І це ти називаєш прогалиною?
І одразу щось пацнуло мене по носі. Я розтиснув кулак – соснова шишка. Як попередження: не порушуй, непрошений. Відомщу.
Я зацмулив шишкою в нікуди. Знаю, глухоманище, я всюди непрошений.
Дерева глухо зашуміли, потривожені раптовим нападом вітру. Я підійшов і присів на перекладину, що з’єднувала два стовпці з козирком. Ще два стовпці і перекладина були зламані, але залишки соломи збереглися. Навіть я, міщух, зрозумів, для кого ця годівниця призначена. А Ян Губицький, котрий нібито з лісничими і їхніми підопічними знався змалку, узяв і сам поліз у ту солому. І здається, заснув ще на півдорозі. Немов на пухових перинах знищеного мною палацу.
А ваш покірний слуга ще довго сидів тієї ночі і дивився на місяць… Якщо не помиляюся, місяць обожнюють вовки всіх часів і народів.
5
Ми не мали ні сірників, ні грошей, ні харчів, ні плану… Поки я ламав голову над тим, чого іще ми не мали, під дерев’яним козирком одночасно зметнулися скуйовджений чуб і наївне питання:
– Є надія вийти до людей до зими?
Отож, ми ще й не мали надії.
Тим часом пан Губицький став перед мої ясні очі, клацаючи зубами і голосно
Тарнавський повіт – осередок повстання польських селян (мазурів) 1848 року, яким австрійська влада видавала гроші за кожного живого чи мертвого шляхтича-повстанця.