Лемберг. Під знаменами сонця - Анна Хома

Скачать книгу

з передмістя, мало того, з русином!? Уже одне це є підозрілим! А якщо вони були знайомі раніше? Якщо вони спільники, і наш злочинець найняв Михайла Добрянського, щоб той викрав дитину Губицьких, а дружині розповів байку про шляхтича, який начебто вернувся за три роки з російського полону? Про це ми теж не довідаємося, бо ані Михайла Добрянського, ані його дружини Софії знову ж таки немає в живих. І загинули вони за вкрай дивних обставин… Виглядає, ніби хтось замітав сліди, усуваючи свідків і можливих…

      Головний столичний поліціянт перебив його:

      – Викрадач дитини явно переслідував якусь мету. Яку – ми не знаємо. Навряд чи цією метою було збагачення від продажу дитини циганам. Тут щось інше. Чому бродівська поліція не змогла його тоді затримати, невідомо… – І знову погляд на бродівського комісара, від чого його пика ще більше почервоніла… – Але це свідчить, що ми маємо справу зі злочинцем непересічним, хитрим, освіченим і прозірливим.

      Януш мовчки тримав у руках листки паперу, а сонце натужно рухалося над стогнучою землею. Малювало світлом візерунки на гладеньких кахлях підлоги. Випалювало їх на моєму серці…

      – Ви не можете…

      – Бути впевненим? Звісно…

      – Більше того, – намісник ледве перехопив ініціативу, – ми не можемо висувати вам ніяких претензій: повторюю, ви тоді щойно народилися. Ви ж бачите, я прийшов сюди неофіційно, без жандармів, без зайвого галасу. Я тут як приватна особа. І я прагну, щоб ви переконали мене в помилковості моїх припущень. Бо, незважаючи на те, що вашої вини в цьому немає, якщо буде доведено, що ви не є спадкоємцем Анджея Губицького, що ваш батько – просто злочинець, то, самі розумієте, ваше перебування тут є незаконним… Дайте мені докази моєї неправоти…

      Документи, скажімо…

      – Щось, що б підтверджувало право вашого батька на цей маєток. Щось, що б неспростовно довело, що ваш батько і Анджей Губицький – одна і та ж особа. Можливо, є якісь папери…

      – Папери? – Януш аж підскочив на тендітному диванчику з вигнутими ніжками. Я на такі боявся навіть сідати. – Вони були, але… У нас сталася пожежа…

      – От-от, – закивав головою перевдягнутий директор поліції, і намісник знову з сумом поглянув на нього. – Коли наші колеги отримали повідомлення про цю пожежу… Бачите, підпал – це дуже вигідно. Мовляв, усе було, та загуло…

      – Підпал?… Хвилиночку!

      Ну, нарешті, бо скоро в мене щелепи зведе від посмішки…

      Януш знову підвівся, цього разу впевнено та гордовито, і, дивлячись згори вниз на гостей, гулко відкарбував:

      – Ви забуваєтеся, панове! Нікому ще не вдалося заплямити чесного імені мого батька й моєї матері, і не вам це зробити…

      Привиділось мені, чи направду поліціянт сяйнув йому у відповідь теплою задушевною усмішкою! Мені жоден із їхньої братії так не усміхався, тому я не квапився стирати з фізіономії розмазане там блаженство. І правильно робив.

      – Я знаю, пане Губицький, що, без сумніву, маю

Скачать книгу