ТОП просматриваемых книг сайта:
Листи з того світу. Сергій Бут
Читать онлайн.Название Листи з того світу
Год выпуска 2014
isbn 978-966-14-8331-5,978-966-14-8454-1
Автор произведения Сергій Бут
– Доброго ранку, – привітався я.
– Доброго, – коротко підтакнула хазяйка, не повертаючи голови.
– Вибачте ще раз, що розбудив учора. Сьогодні в першу зміну йду, думав, ви ще спатимете.
Ельза Олександрівна повернулася впівоберта, і я відразу помітив зміни у її обличчі: воно не мало ранкової свіжості і здавалося виснаженим, а темні кола під очима позбавляли погляд звичного блиску. Такий кепський вигляд змусив мене поцікавитися станом її здоров’я.
– Ви себе добре почуваєте?
– Так, просто трішки недоспала.
Мінорна тональність її відповіді обірвала хід розмови, тож я мовчки поклав на кухонний столик місячну платню за квартиру й налив собі кави.
– А як ваші справи? – поцікавилася жінка.
– Усе гаразд, поступово входжу в робочий ритм, – відповів я, намазуючи скибку чорного хліба селянським маслом.
Ельза Олександрівна вирішила не заважати мені і вийшла з кухні, побажавши вдалого дня. Я ж поспіхом доїв свій бутерброд, вибіг із квартири і подався на зупинку.
Без Оксани робочий день здавався безкінечним. Сьогодні вона відпочивала. Її відсутність компенсувала думка про майбутні відвідини Шевченківського відділення РАЦСу. Можливо, там знаходився ключ до дверей минулого, за порогом яких розгорнулася та жахлива історія.
«Скільки таких дверей доведеться відчинити, перш ніж дізнаюся правду? Через які пороги доведеться переступити?» – ці запитання дошкуляли невідомістю. Але я твердо вирішив: скільки б їх не виявилося – треба йти до кінця. У цих роздумах робоча зміна зійшла нанівець.
Сповнений рішучості, я зайшов у будинок номер шість на вулиці Котлярській, де знаходилося відділення РАЦСу Шевченківського району. М’який килим, що встеляв підлогу загального коридору, поглинав кроки, тож я безшумно ступав, читаючи на дверях таблички з іменами та прізвищами службовців. Коли очі наштовхнулися на знайоме ім’я по батькові, я зупинився: шкільну вчительку музики теж звали Мирославою Андріївною. От якби моя майбутня співрозмовниця виявилася такою ж чуйною, як учителька!
На жаль, за дверима кабінету мене чекало розчарування. Мирослава Андріївна слухала мене рівно хвилину і, зрозумівши, що моє прохання жодним чином не спонукає її до виконання посадових обов’язків, увімкнула тривіальні методи бюрократичного захисту.
– Молодий чоловіче, у нас перевірка на носі, а ви хочете невідомо що і невідомо від кого.
Мабуть, чиновниця вирішила, що цієї репліки буде досить, аби я відчепився, але своїми ж словами вона підштовхнула мене до хитрощів.
– Хіба вам не телефонувала Раїса Павлівна з центрального відділення? Вона мала попередити про мій прихід.
Не скажу, що блеф кардинально змінив ставлення Мирослави Андріївни, та стіна байдужості таки дала тріщину.
– Що