Льодовик - Олександр Вільчинський

Скачать книгу

і ніхто особливо й не заперечував, аби Крим знову став незалежною державою кримськотатарського народу. Після того, що з усіма нами сталося, і порівняно із тим, що усім нам загрожувало, це стало найкращим виходом із ситуації. Кримські росіяни, шоковані зрадою Кремля, наміром спекти їх заживо разом з усіма іншими, тепер воліли жити краще у демократичній кримськотатарській державі, ніж із колишніми співвітчизниками, ніхто з яких і не пискнув на їх захист. Навіть потужна російська агентура у Криму виявилася безсилою. Україна отримала ще одну дружню країну і назавжди зняла проблему відродження довбаної імперії.

      Коли ж вода відступила, і не просто відступила, а відійшла, наприклад, у північно-західній мілководній частині більше ніж на кілометр від дольодовикового берега, а на південному березі Криму хоч і не так далеко, але також на кількадесят метрів, і півострів знову став півостровом, а Чорне море – великим солоним озером, то вже й із кримськотатарською незалежністю недоцільно, та й немудро, було щось міняти. Тим більше, що кримські татари не робили жодних спроб когось отатарити чи омусульманити. Правда, наш Петруня-Мамонт, як росіянин за походженням і український буржуазний націоналіст за переконаннями, час від часу пробує сипати сіль на рану. А етнічні росіяни – українські націоналісти, а особливо буржуазні, після Льодовика – це у нас досить поширене явище.

      – Коломбо, ти був у Криму? – починає він.

      – Холодний берег, Петруню. – І я вже знаю, що далі.

      – Все одно дураки, що віддали…

      – Не віддали, а повернули. Взяли райський куточок, а повернули замерзлі скелі, – кидаю я йому щоразу одним і тим же пропагандистським штампом, усе нема часу придумати щось нове.

      – Ти б уже придумав щось нове, – наче читає мої думки наш запальний садівник.

      Він не здається і ще деякий час бурчить щось про нові геополітичні розлами та виклики доби. От тільки при Міхові ми цієї теми стараємося не розвивати, просто з поваги до його колабораціоністської посади. Крим, Росія-Московія і Семижопенки – це у нас при Міхові табу. Бо хоч справжнім Семижопенком був лише перший із них, але народ за інерцією і його наступників називав саме так, а не інакше. Міха і при останньому з них керував чимось на кшталт Державного комітету із лісового господарства, може, з того часу у нього й така пристрасна ненависть до короїдів?…

      За Семижопенками ностальгують, та й то нишком, хіба одиниці з колишніх начальничків, як-от Міха. Хоча Міха не так за ними, як за своїм, як він вважає, безтурботним життям. Наше щастя, що кишнути останнього із Семижопенків удалося ще до Льодовика. Слизьке, хамовите, брехливе й злодійкувате мурло – це стандартний набір якостей наших дольодовикових керивніків. Я пам’ятаю, хоч і був ще малий, коли «підрахуї» схімічили на користь того найпершого Семижопенка, а партія курячеголових «противсіхів» зустріла його оваціями. Пізніше вони узаконили собі по сім років, як у Гебістова з Чекістовим, які он уже скільки часу змінюють один

Скачать книгу