LITMIR.BIZ

      Отже, можливість вибору має існувати, але вибір цей має бути таким, що здійснюється заздалегідь, тоді, коли їжа ще готується або планується, наприклад, вечеря на завтра. Можливість висловити свої пропозиції, а згодом побачити їх реалізованими на столі створює ситуацію успіху, в якій дитина керує процесом, сама приймає рішення, що їй їсти, відчуває вагу власного слова та бажання, має можливість вільно висловитись і щодо того, чого їй їсти не хочеться. Для того щоб не потрапити до пастки некорисних або обтяжливих для сімейного бюджету дитячих забаганок, вибір завжди слід обмежувати варіантами страв із доступних продуктів. «Або – або» – принцип, який чудово працює в цьому випадку: чим більше «або», тим щасливіша дитина. Щоб не відчувати тиску правила чистих тарілок, важливо дозволяти і самому регулювати розмір порції, самому накладати салат зі спільного блюда, говорити «стоп» мамі, яка наливає суп, визначати кількість котлеток чи оладок, які мають лежати на тарілці.

      Залучаючи дитину не лише до вибору, а й до приготування бажаних страв, ми не лише сприяємо саморегуляції, а й робимо своєрідне щеплення проти вередульства, адже «ти сам вирішив, що ми будемо їсти та ще й допомагав готувати». Звісно, дитина на кухні, особливо якщо мама щойно з роботи, а тато дуже голодний, – ситуація, близька до катастрофи. Однак є й інша сторона медалі: малюк, зайнятий дуже важливою справою, наприклад фігурним розкладанням серветок або чищенням мандаринів, стає дуже корисним і майже непомітним. Доросліші ж помічники із задоволенням виконуватимуть і складніші завдання, а щира вдячність за допомогу одного разу призведе до неочікуваного і приємного сюрпризу, наприклад власноруч приготованого сніданку.