Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Скачать книгу

разу син свсіда впав зі сходів і сильно вдарився головою. Йому терміново треба було в лікарню, швидкій їхати далеко, час йшов на хвилини. Але мій свсід не міг сісти за кермо, оскільки випив за вечерею. Я сам тоді відвіз дитину, все обійшлося, але… з того дня я жодного разу не доторкнувся до спиртного. Вирішив, що не дозволю своїм дітям опинитися в такій ситуації.

      Лангре з розумінням кивнув і, для годиться, наколов на виделку пару стручків квасолі. Прожувавши, він мовчки, поклав на стіл список з тринадцяти чоловік, який вміщував Алекса Крамера.

      – Коли вони були в Росії?

      – Ні, – мотнув головою Посол. – Від мене допомоги не чекайте. Я не збираюся втручатися в цю справу, мені дороге моє життя і моє положення.

      Що ж, Лангре ніскільки не здивувався відмові. Саме тому у них із Стажером був заздалегідь підготовлений запасний план. Виниклу напругу перервав впевнений стук у двері. Не чекаючи відповіді, до їдальні ввійшов кур'єр. На його очі насувалася кепка так, що обличчя було не розглянути, але Грозний чогось напружився, ніби впізнав в ньому когось. Помітивши це, Лангре і сам приготувався діяти, прикидаючи, як далі розгортатимуться події цього вечора.

      – В мене лист. Особисто в руки Послові. Хто з вас? – Він повів головою з одного боку в інший, розглядаючи присутніх.

      – Він, – Лангре кивнув у бік Грозного.

      Обстановка розжарилася ще більше, здавалося, що напружену тишу можна різати ножем, як біфштекс.

      – Я не кур'єр, – спокійним і холодним, як сталь голосом, порушив тишу черговий непроханий в Посольстві гість. Він зняв кепку. – Я співробітник поліції. Близькі, кличуть мене Стажером. Ти вбивця, що штовхає наркоту. – Прошипів він. – І я не дам тобі піти безкарним, сволота!

      Він у два кроки перетнув їдальню. Відкинувши вбік кепку і мішкувату кур'єрську куртку, що заважала йому, схопив за комір шокованого Грозного. Той спробував було чинити опір, зло зашипів крізь зуби, але Стажер різким рухом прибив його носом у стіл. Дезорієнтований від удару Грозний в'яло кліпнув очима. Не кажучи більше ні слова, Стажер потягнув його до виходу.

      Лангре зустрівся поглядом з Послом.

      – Ви… – Голос Посла похолонув, він відпив зі свого келиха. – Ви тільки що врятували мене, комісар. Що ж, – взявши себе в руки, він підвівся зі стільця, підхопив список, який так і залишився лежати на столі.

      З хвилину покопавшись у ноутбуці, Посол сказав:

      – Ви врятували мене, і це менше, що я можу для вас зробити. П'ятнадцять років тому, всі дванадцять чоловік з цього списку були в Росії. Вони провели там всього два дні вихідних. Крамер теж там був, по роботі. Раніше він був громадянином Росії. На цьому все.

      – Дякую, – кивнув Лангре. – Не буду більше зловживати вашою гостинністю. Прощавайте.

      Лангре не довелося довго шукати Стажера. Той стояв біля воріт Посольства і палив, байдуже розглядаючи Грозного, прикутого кайданками до вуличного ліхтаря. Зупинившись поруч, Лангре чиркнув сірником і на мить прикрив очі, насолоджуючись першим

Скачать книгу