LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не пише, – відповів він.

      Та й справді, він цього не знав, бо листа від сільського приятеля ще не прочитав.

      Надійка здивовано на нього глянула.

      – Ти чудний сьогодні, Степанку, – несміливо промовила вона.

      Він нічого не відповів, і вони мовчки дійшли до підгір’я Царського саду. Ця мовчанка ображала дівчину, і вона спинилась, стримуючи сльози.

      – Я піду додому, коли ти мене не любиш…

      Степан шарпнув її за руку.

      – Люблю. Ходімо.

      Він почував свою над нею владу і хотів, щоб вона корилась. Вся прикрість його на ній зосереджувалась, і він, може, вдарив би її, коли б вона надумала сперечатись. Але вона покірно пішла.

      Коли вони зійшли на пригорок, з долини знялася в небо блакитна ракета й погасла вгорі з тихеньким тріском. Пускали фейєверк. Рожеві, сині, червоні й жовті вогні, свистячи, гнались угору, креслючи світлючі дуги на темному тлі, вибухали й падали на землю іскристим дощем.

      Степан дістав останню з своїх легких цигарок і запалив її.

      – Сволочі вони всі, – похмуро промовив він, сплюнувши.

      Надійка захоплено споглядала на небачену ще гру кольорів та вогню, забувши на мить про свого невеселого хлопця.

      – Хто? – не розуміючи, спитала вона.

      – Всі, що отам дивляться.

      – Ми теж дивимося, – боязко зауважила вона, налякана його голосом.

      – Думаєш, для тебе пускають? – суворо посміхнувся Степан.

      Вона зітхнула. Він повернувся спиною до вогнів і пішов. Надійка мовчки наздогнала його й глянула йому в обличчя. Воно було байдуже, холодне в раптових спалахах цигарки.

      За кілька хвилин вони опинились у гущавині, де кінчалась алея й починалась стежка край кручі. Темні чагарі тхнули тут вогкістю й похмурим спокоєм льоху. Спинившись край поглибленого мороком рівчака, вони дивились на той бік його, де темними велетнями височились купи дерев, завмерлих у лячному безгомінні. Тиша навкруги таїла чекання й жагу, мов напередодні грози, і шум міста внизу лунав далекими відгомонами грому.

      Цигарка хлопцева погасла, і він нетерпляче кинув її в провалля. Потім обернувся до дівчини, що відчула його погляд з радісним трепетом.

      – Степанку, – спитала вона, схиляючись до хлопця, – чого ти такий… сердитий?

      Він зненацька обійняв її і притиснув до себе її груди з пристрастю, роз’ятреною злобою та приниженням. І за це міцне сповиття вона ладна була забути йому всю попередню неувагу. Схопивши руками його голову, вона хотіла пригорнути її до себе й поцілувати, але він нерухомо здушував, знесилював її обіймами. Тоді дівчина уперлась йому руками в плечі, силуючись відштовхнути, але мусила їх відкинути, застогнавши з болю й задушення, раптом відчувши, що він бгає і гне її, що коліна їй ламляться і хмарна смуга неба пливе перед очима. І раптом упала навзнаки, холонучи від лоскотних дотиків повітря й трави до оголених стегон, придушена німим тягарем його тіла, що, пручнувшись, подвоїло її і пронизало.

      Потім вони сиділи на лавці над річкою,

Скачать книгу