LITMIR.BIZ

Скачать книгу

– хутряний атрибут заможності? Нормально… Побутово-російський життєвий нормкор.

      Антін бачив таких дівчат, що стоять сині від холоду о шостій ранку на автобусній зупинці в радіусі ста кілометрів від меж Мачухи-Москви й нетерпляче курять, поглядаючи на свої годинники й екрани дешевих битих смартфонів. Все їхнє єство і навіть легені, вдихаючий видихаючи в такт смолу цигарок, що значно перевищуєєвропейську норму[10], нетерпляче чекає на те, аби нарешті опинитися в кабінці брудної маршрутки, що пахне дешевим пальним і перегаром пасажирів.

      Вони чекають на свій транспорт, який через шалені затори й просто таки фантасмагоричні корки години за три, якщо пощастить, довезе їх до роботи. Московської каторги. Все задля того, аби лише потрапити в межі столиці… В її брудно-сіре, ніби хворе на якусь невиліковну статеву хворобу, миршаве лоно. А там і до метро недалеко… Видряпатись, вчепитися в масні поручні ескалатору, штовхнути машинально і зі злістю пластикові двері та вийти на світ Божий. Влетіти переможно в дощове місто на якійсь з найближчих до щоденної каторги станції метро. І так щонайменше дев’ять місяців на рік. Бо, звичайно, навіть в безпроглядній темряві неба Росії іноді визирає сонце.

      Антін відчув, що його сусідка з очима «кольору Тіффані» дивиться на нього. Він іще раз поглянув у вікно і справді побачив жіночий силует. Йому здалось, що вона усміхається.

      II

      Німці до Києва зайшли 19 вересня, хоча у вечірньому зведенні Радінформбюро від 19 вересня 1941 року ще брехливо стверджувалося, що «19 вересня наші війська вели бої з ворогом на всьому фронті й особливо запеклі під Києвом». І тільки 21-го таки з’явилося повідомлення, яке констатувало, що Київ здали.

      І таки того ж, 19-го вересня, почалися масові грабежі.

      Ще крокували Хрещатиком до переправ радянські війська, а на їхніх очах грабували «Гастроном номер один», ювелірний і, трохи далі, на перетині Хрещатика і Прорізної, громадяни, немов шалені, розтрощили вітрину «Дитячого світу» і гребли звідти все. Костюми, пальта, стоси галантереї, ящики парфумів і дитячих іграшок… З колони, не витримавши, відділився якийсь офіцер і стрільнув двічі в повітря. А потім загрозливо повільно посунув конем на натовп: «Ми гинемо під Києвом, а ви мародерствуєте?!». Однак кияни ніби осліпли або збожеволіли… Люди продовжили грабунок і навіть не кинулися в розсипну. Військовий з трьома ромбами на червоних петлицях[11]лише махнув рукою і поїхав наздоганяти своїх.

      Грабунок. Праведний гнів і бажання вижити. Сліпота. Засліплення. Чи можна засуджувати дядька, котрий в той самий час, коли військовий стріляв біля розбитих вітрин «Дитячого світу», з іншого боку Хрещатика тягнув дірявий мішок украденого з Бессарабського ринку борошна, залишаючи за собою густий білий слід, і навіть не зупинився?

      Тож вся Бессарабка також була розкрадена, і навколо арок, котрі вели до ринку, валялися потрощені прилавки й залишки дерев’яних полиць,

Скачать книгу